Володимир Єшкілєв - Гойдалка

Святковий настрій не був випадковим, вирішив Корпач, сьогодні направду був вдалий день. Оператор майже фізично відчув, як круглішають і товстішають цифри на тому анонімному банківському рахунку, код якого він тримав у своїх природних мозкових звивинах, подалі від зрадливих імплантатів.

Десь поряд з тим кодом ховався вхід до барлогу Сутності. Вона також уникала чіпів з кіборгенною пам’яттю.

«Най береже тебе Держатель Склепінь, – побажав контейнерові Корпач. – І тебе, срібний циліндре, і твого брата-близнюка, що полетить на тому дослідницькому кориті… Цікаво, а ким був Гвідо Бастардо? Напевне, вченим. Яким-небудь махнутим на усю голову академіком, що на одній з довбаних планет знайшов ксенопавука чи там ксенокальмара. Або ще якесь слизьке, бридке і отруйне

“ксено”…»

Корабельному супремусові чомусь подобалося виводити важливі повідомлення просто на голографічну консоль Першого поста. Там, на тлі зірок і підсвічених синіми зірками пилових хмар Оріона, нині висіло яскраве тривимірне зображення Фаренго. Воно створювало ілюзію прозорості корпусу лінкора. На тій частині зображення, де тінь надвечір’я наповзала на західну півкулю, щойно спалахнули блідо-зелені позначки та літери імператорського наказу.

Одночасно на внутрішній комунікатор Зорана надійшла його звукова форма. Слова наказу входили до свідомості командора з карбованою чіткістю, наче відстрибуючи від дзвінкої металевої пластини.

У Ставці згадали про лінкор.

Зміст наказу зовсім не збігався з очікуваннями та розрахунками першого офіцера «Айн-Софу». Попередні розпорядження Адміралтейства майже впевнили командора у тому, що лінкору накажуть підтримати Одинадцятий флот у його війні з ґиргами. Такий наказ вписався б у логіку подій й повернув би корабель до його бойового призначення.

Зоранові до тупого болю у попереку набридли розгладжені часом древні планети, руїни та їхні порохняві таємниці. Він відчував себе розкопувачем могил, відчував присутність нелюдських проклять, що не втратили сили за мільйони років. Ця моторошно-невловима присутність геть виснажила командора. Він народився воїном, а не жерцем.

Відповідно, він готував передислокацію корабля до системи Ахернара. Й навіть вже затвердив рейсову схему, як і личило передбачливому та свідомому свого призначення офіцерові. Схема дозволяла зекономити третину пального та на безпечній відстані обійти темну область, де зачаїлася малоактивна чорна діра.

Командор пишався цією схемою.

«Предвічний Велудумане, ти це бачиш! Знов треба все переробляти», – помахом руки Зоран зніс з консолі усі зображення. Літери згасли на дві секунди пізніше за глобус Фаренго.

Настав час поміркувати.

Імператор різко змінив свої плани щодо лінкора. Командиру «Айн-Софу» пропонувалось залишити систему Таліс й прямувати до зірки, відомої людству під багатьма назвами. Астрономи давнини знали її під невиразним каталожним індексом HD 140283, літератори доби Сіоранів дали їй поетичні імена Ранкової Мандрівниці, Пратари, Матері Зірок, Оранжевої Кулі. Люди п’ятого століття Ери Відновлення залишили для вжитку найменш пафосне. Тому у стартовому наказі Ставки новий пункт призначення «Айн-Софу» було названо Пратарою.

Земляни віддавна знали, що зірку сьомої зоряної величини HD 140283 відділяють від Сонця сто дев’яносто світлових років, що оранжеве світило мчить перпендикулярно площині обертання Галактики зі швидкістю півтора мільйона кілометрів на годину. А також знали те, що це гіпершвидке світило є найстарішою зіркою в межах досяжності земних зорельотів.

Вчені імперської епохи додали до цього нові знання. Матір Зірок народилася за межами нашої Галактики задовго до початку її Першого циклу. Вона запалала тринадцять мільярдів стандартних років тому, коли юному Всесвітові заледве виповнилось триста мільйонів. Рідну Галактику Пратари невдовзі після її народження розірвали гравітаційні сили сусідніх зоряних островів. Сталося так, що велетенська «чорна діра», яка виникла при злитті кількох галактичних ядер, не знищила, а «виштовхнула» Пратару у далеку подорож, надавши їй колосального прискорення.

Земляни не оминули нагоди вивчити цього свідка найдавніших епох Всесвіту і спрямували до Пратари безпілотний зонд. Той виявив, що свої рідні планети та кометні пояси Пратара втратила кілька епох тому. Проте під час довгих мандрів захопила дві планети-бродяжки, що тепер оберталися навколо неї на сильно витягнутих орбітах. Одну з них, позначену як 18КВ216:2, вкривав суцільний крижаний панцир товщиною у кілька кілометрів. Друга – розміром завбільшки за Марс – потенційно була придатною для життя, проте химерна орбіта не давала добрих шансів її примітивній мікрофлорі. Та потерпала часом від холоду, а часом від пекельної спеки. Нічого цікавого у системі Пратари зонд не знайшов.