Юн Ха Лі - Гамбіт дев'ятихвостого лиса

Мало того, що тінь стала темнішою, ніж вона звикла, очі Джедао спалахнули яскраво-пекельним кольором, від якого вся кімната поринула у темряву, ніби ніч облизувала її своїм язиком з невидимого неба. Горло і рот Черіс пересохли, як у пустелі. Вона бачила жах битви раніше, але тоді вона могла боротися, а зараз все, що вона могла робити, — це завмерти і дивитися, як недавній випускник академії.

Де був каріонний пістолет? Вона відчувала його вагу на своїй талії, але зараз… Їй захотілося потягнутися до нього, взяти у руку.

— Генерал. — Голос Джедао був холоднокровно владним. — Я вас не впізнаю, ваша форма тіла неправильна. Виправте його.

Вона не зрозуміла, чому він зійшов з розуму раніше, цього ніхто не міг зрозуміти, тому вона вагалася, чи не сталося цього знову. Вона втратила кілька дорогоцінних секунд, роздумуючи, чи не підкоритися йому, тим самим заспокоївши, але потім скинула заціпеніння і поклала руку на пістолет. Про всяк випадок.

Дев'ятиока тінь заметалась навколо неї всупереч усім законам геометрії, і тоді вона зрозуміла, що справді влипла в неприємність. Весь цей час вона спостерігала за вищими офіцерами свого рою та вивчала інформацію, яку вони мали про ворога — а їй потрібно було спостерігати за Джедао.

— Не варто знаходитися на одному місці, - сказав він. Його голос був буденний, ніби він звертався до старого друга. — Вас зафіксують як ціль, якщо ви будете нерухомі. Ви завжди повинні рухатися. І ви також повинні стріляти у відповідь.

— Стріляти у кого? — сказала вона, вражена жахливою думкою, що саме так він збожеволів у фортеці Хелспін.

Тінь сповільнилася і тепер повільно обходила її по колу. Можливо, якщо вона продовжуватиме говорити, то зможе виграти трохи часу, і навіть зрозуміти, що відбувається з його розумом.

Здається, Джедао не почув її.

— Якщо ви будете сидіти далі, ліхтарі погаснуть повністю, — сказав він, зловісно понизивши голос, — і тоді вони зможуть вас бачити, а ви їх ні. Ви будете все одно що сліпою.

Ліхтарі Ланітерів? Чи фортеці Хелспін? Що це за збіг образів?

Пістолет опинився в її руці. Вона спрямувала його на тінь, але та була надто швидка. Якщо вона вистрілить, чи почнеться тривога? Вона не хотіла отримати паніку в командній молі без жодної причини. Вона зібралась з духом і зробила постріл, але тінь передбачила напрям і вивернулася. Світло-зелена пляма розповзалася по підлозі, не завдаючи їй ніякої шкоди. Її наступні спроби були не кращими. Черіс подумала, що Нірай міг попередити її, що потрапити у тінь Джедао буде не так просто.

Незважаючи на швидкий танець, Джедао говорив так, ніби не помічав, що вона хоче підстрелити його.

- Ви привели сюди цілий рій, — сказав він, підвищивши голос. — Вони поняття не мають, що може трапитися. Тепер будуть мільйони загиблих.

Якщо це продовжиться, їй доведеться вистрілити у себе, важке буде похмілля чи ні. Але тоді вона кине камінь; все ще залишався якийсь шанс, що все це було грою. Тоді чому її руки не слухають її?

Було б набагато легше, якби вона знала його досить добре, щоб зрозуміти, чи це була агресивна безвідповідальна розумна гра з його боку, чи справжнє безумство. Досить вагатись, сердито сказала вона собі. Вона може вийти з цього положення.

Джедао замовк. Незважаючи на ситуацію, Черіс сподівалася, що Джедао нарешті закінчить свою гру, якщо це була гра. Для неї це було занадто. Вона збиралася спитати його, коли його голос прозвучав знову. Цього разу він був навмисно молодим, на півоктави вище, ніж у курсанта першого курсу.

— Генерал? — спитав він.

Він не говорив як рівний з рівним. Він говорив з повагою. Навіть з боязню.

— Сер, тут мертві. Я не можу порахувати. Я не… я не знаю… сер, я не знаю, що робити далі. — Найбільше лякало те, що вона не чула його дихання, незважаючи на переривчасту мову. Коли він знову заговорив, його голос дрижав, але потім вирівнявся. — Зараз моя черга померти, чи не так? Я просто повинен знайти свій пістолет в темряві…

Довга тиша.

І тоді, досить м'яко,

— Або доведеться зробити це зубами.

Черіс знову спробувала сказати собі, що це трюк, і що він не має нічого спільного з фортецею Хелспін, або, що ще гірше, іншим інцидентом, який вона не пам'ятала з уроків історії, і тому тупо не могла проаналізувати. Але цього разу вона була більш впевнена. Вона прицілилася і вистрілила, хоча знову схибила.

— Черіс. — Його голос більше не був молодим, і Черіс відчула, що він нарешті серйозний. Вона наполовину повернулася до джерела звуку, який лунав через кімнату від тіні. Скрізь висіла темрява, як штори у сні. Почали з'являтися янтарні крапки світла не тільки на тіні Джедао, але скрізь, на стінах, в повітрі, ніби зірки підлетіли ближче, щоб подивитися, що відбувається. Вона не мала сумнівів у тому, що коли вони наблизяться ще трохи, то стануть лисячими очима.