Юн Ха Лі - Гамбіт дев'ятихвостого лиса

Після глибокої тиші Черіс сказала:

— Мені потрібна демонстрація. Я не можу заявити таке нашим офіцерам. Особливо після того, як попросила їх замаскуватися під бунтівників. Але я не бачу можливості для такої демонстрації.

— Гаразд, — спокійно сказав Джедао. — Візьміть щось маленьке, і тримайте його у руці, Черіс.

— Що?

— Ви просили про демонстрацію.

Це була безглузда гра, якими славилися Шуос. Один з її полковників Кел колись зауважив, що Шуос ніколи не скаже вам щось прямо, коли може змусити вас отримати висновок, провівши по звивистій доріжці натяків і маніпуляцій вашими поняттями і переконаннями.

— Я не бачу…

— Ви хочете демонстрації чи ні?

Черіс відкинула вагання і пошукала свій камінь-талісман. Вона звільнила його з ланцюжка. Камінь сяяв викривленими лініями відбитого світла, які переривалися вигравіруваними ознаками ворона.

— Гаразд, — сказала вона. Йому краще не витрачати свій час на неї.

— Ви збираєтеся тримати цей камінець, — сказав Джедао. — Вважайте це наказом, якщо це допоможе. Я збираюся переконати вас кинути його до брифінгу.

Черіс була незадоволена. Що він збирається робити, боротися за нею руками, яких він більше не мав?

— Це все? — запитала вона. А потім зневажливо продовжила: — Я розумію аналогію. Камінь — фортеця. Моя рука — щити. Це не спрацює, Джедао. Навіть якщо у вас є якийсь спосіб зробити мене неспроможною виконати просте завдання, я не зможу переконати наших командирів у цьому. — Вона була повністю впевнена, що командування Кел відреагували би так, як і вона. За винятком того, що вони були би менш ввічливі при цьому.

— О, ми не будемо думати про камінці…

— Це таліман, — сказала вона, трохи різкіше, ніж мала на увазі, навіть розуміючи, що Джедао нічого не знав про звичаї мвенінців. Це був камінь, подарований їй на день народження, подарунок від матері дитині, а ворон був птахом, який символізував її покровителя. Маленькі речі, які вона ніколи не обговорювала з іншими Келами, бо вони не зрозуміли б.

— Мої вибачення, — швидко сказав Джедао. — У будь-якому випадку, з офіцерами нам потрібно щось більше. Ми вже маємо приклад Відони Джаї…

— Це була звичайне порушення субординації!

— Не відпускайте!

Її пальці стиснулися навколо талісмана, а потім розслабилися.

— Якби в наших інтересах було зберегти її для майбутнього, я, можливо, порадив би дещо, — сказав Джедао. — Але відбулося по-іншому. Ні, нам потрібна нова ціль.

Ціль? На цей момент вони не мали поблизу інших ворогів, якщо тільки він не хотів, щоб вона придумала їх. До чого він хилить?

— Ми не можемо влаштувати демонстрацію на фортеці, тому будемо намагатися переконати командувачів, що ми можемо це зробити, — сказав Джедао, — тому нам доведеться продемонструвати дещо нашому рою. Ми можемо дозволити собі втратити мот. Джая могла бути таким об'єктом, але, як це трапляється, вона поспішила, перш ніж я міг би використати її таким чином. — Його голос був абсолютно рівним.

У Черіс по спині поповзли мурашки. Як вона могла забути, що він божевільний?

— Джая не підкорилася наказу і зламала формацію, це одне, — сказала вона, — але інші командири не зробили нічого неправильного. Вони не заслуговують на те, щоб бути іграшками. — Якщо тільки він не мав на увазі гру-тренування з ними — щодо чого вона мала серйозні сумніви.

Вона також згадала його попередній коментар про те, як використати Джаю, коли вони обирали її для рою. У той час це здавалося неважливим. Вузол у її кишечнику повідомив їй, що вона була жахливо, страшенно неуважна.

— Ми не можемо дозволити собі самодіяльних командорів, коли вийдемо проти фортеці, - сказав Джедао. — Рій повинен бути готовий підкорятися і вірити нашій стратегії, незалежно від того, як вони її бачать, навіть якщо я не братиму безпосерелньої участі. Єретики не тільки захопили найважливішу фортецю гекзархату, їм допомогли новим озброєнням. Ця калейдоскопічна бомба не могла бути розроблена і виготовлена за одну ніч. У будь-якому випадку, щоб об'єднати рій, ми потребуємо зосередження і уваги противника. Звинувачення одного з наших власних командирів у єресі дасть потрібний ефект.

Черіс мовчала.

Голос Джедао раптово змінився.

— Мій пістолет! Де я його поклав? Тут так темно…

Черіс проковтнула лайку. Це напевне була якась хитрість, хоч вона не могла зрозуміти, чого генерал хоче досягти своїм незграбним жартом.

— Джедао, — сказала вона, намагаючись, щоб її голос звучав спокійно і зібрано, — немає ніякої потреби…