Юн Ха Лі - Гамбіт дев'ятихвостого лиса

Хтось одягнув її в нудну жовто-чорну піжаму з підігрівом. Вона обережно потягнулася, відчуваючи незбалансованість відчуттів і рухів, а потім тепло костюма заспокоїло біль у м'язах. Озирнувшись, вона помітила свою уніформу, встала і почала одягатися. Всі її кінцівки, як їй здавалося, тепер були неправильної довжини.

Тоді вона побачила свою тінь. І завмерла.

Тінь не виглядала, як її власна, і у неї були очі. Мало того, що пропорції були невірні, тінь мала дев'ять жовтих очей без повік, розташованих трьома трикутниками. Коли вона почала спостерігати за ними, очі зарухалися, щоб сформувати ідеальну лінію, що розділила тінь надвоє. І очі ставали більшими, ніби наближаючись.

Думки стали чіткішими. Щось стиснуло горло. Вона подумала — "я не буду кричати". Але це був не її голос. Вона відчула чужу присутність всередині свого черепа. Вона не могла зупинити це, не могла вигнати чужинця, не могла повернути свій голос. Кожного разу, оформляючи якусь думку у слова, вона чула її у виконанні чужого голосу — за інших обставин вона знайшла б цей низький, тягучий голос приємним, але…

Навички Кел взяли верх. Вона засоромилася власної паніки. Це напевне незнайома їй формація, якась нова побудова, яку потрібно вивчити, і належною відповіддю на формацію буде піддатися їй. Вона змусила себе подивитись на тінь. Тепер вона бачила, що це був чоловік. Вони зробили її чоловіком? Вони могли це зробити, це не вважалося неприйнятним серед Шуос та Андан, і деколи вона хотіла знати, на що це схоже, але більшість Кел вважали зміну статі неприйнятною, тоді чому її командування…

Вона почула свій чоловічий голос, але слова були виразно чужими, наче хтось пробував розмовляти з нею. Тим не менше, в кімнаті, крім неї, нікого не було. Голос сказав:

— Напевне вас не попередили. І вибачте, ніхто не сказав мені, яке ваше ім'я?

Тон був обережним але владним, і вона знала, як правильно відповідати вищому по званню.

— Капітан Кел Черіс, сер, — сказала вона, використовуючи стандартну форму відповіді.

Черіс подивилася на свої рукавички, на кожну частину свого тіла. Ні, це було її тіло. Коли вона говорила, а не просто мислила, її голос був її власним, і її тіло було повністю її, тому це мало сенс.

Настала пауза.

— Я не можу прочитати ваші думки, — невдовзі продовжив голос. — Але я можу почути вас, якщо ви будете говорити вголос або чітко вимовляти слова, не розкриваючи рота. Ви хочете, щоб я продовжив, чи хочете зорієнтуватися самостійно?

Черіс заплуталася у тому, який був вибір.

— Сер? — запитала вона.

— Ви кел, чи не так? Зазвичай це так — додав він. — Легко забути кольори фракцій. Однак стиль уніформи не сильно змінився. Не треба змушувати себе, це не формація, і це не обов'язково. Буде краще, якщо ви спробуєте вписатися в мене, як у рукавичку. Мене звати Шуос Джедао, але вам не потрібно говорити мені "сер". За таких обставин, я думаю, ви будете згодні з тим, що це трохи смішно.

Вона оглянулася, намагаючись з'ясувати, звідки чути голос. Якщо їй не треба відповідати, вдаючись до інстинкту формування, то що вона повинна робити?

— Вам краще подивитися в дзеркало, — сказав Джедао. Вона вирішила, що це наказ, підійшла ближче до однієї дзеркальної стіни, і застигла, безкінечно вражена, подивилася на свої руки, а потім на дзеркало знову. На її відбиття накладався силует Джедао. Вона намагалася пригадати, як він виглядав на відео в академії, але її спогади були розмитими. Він мав пряме чорне волосся, яке також падало на лоб, і було підстрижене задовго як для сучасного стандарту Кел, а також темні очі, і обличчя, яке могло би бути гарним, якби трохи посміхалося. У Черіс не було спокуси посміхатися. Він був похмурим і цілеспрямованим, і широкий шрам на шиї над коміром був дуже помітний.

Просто щоб переконатись, Черіс знову глянула на себе: її старе знайоме тіло. Джедао належало лише відображення. Заспокоївшись, вона закінчила одягання.

Вона знову перевірила своє відображення, бо він не заборонив дивитися. У його уніформі були генеральські крила над кожним оком Шуоса, але крила були з'єднані срібним ланцюжком, як ниткою. Їй не потрібно було питати про символіку.

Але рукавички відрізнялися. Віддзеркалення Джедао носило чорні у знак поваги до традиції Кел, але на його рукавичках не було пальців, що означало, що він не Кел. У її дні посторонні, відряджені до Кел, носили сірі рукавички замість чорних. Рукавички без пальців випали з моди через зраду Джедао, і вона бачила їх лише на старих фотографіях і картинах.