Юн Ха Лі - Гамбіт дев'ятихвостого лиса

— Я буду служити, сер, — повторила Черіс.

Субкомандувач номер два міг вимагати більш суттєвої відповіді, але цього не сталося. Його обличчя знову посміхнулося, цього разу лисячою посмішкою з натяком на задоволення, і зникло.

Дві складові стратегії в азартних іграх полягали в тому, щоб прочитати ситуацію і визначити шанси. Черіс розуміла ситуацію. Вона мала лише одне життя, щоб ризикнути ним, і вона була в курсі тих потворних смертей, які очікували на неї в разі програшу, а щоб оцінити шанси, їй доведеться довіритися власному чуттю.

Після того як Черіс переконалася, що зустріч з композитом закінчилася, вона подивилася на свою піктограму в терміналі. Та як і раніше була попелястим яструбом зі складеними крилами. Коли вона була молодшою, то сподівалася, що колись піктограма зміниться і скаже їй щось нове про себе, але сьогодні, як і раніше, не було нічого нового.

Їй доведеться піти до своїх солдатів і сказати їм останні новини. Повернувшись у свою кімнату, вона подала дуже короткий звіт і підписала форму про втрати і поранення, поморщившись від цифр. Вона сподівалася, що матиме можливість поговорити з пораненими у медичному відсіку, але тепер сумнівалася в цьому.

— Середній формальний, — сказала вона формі, і та змінила вигляд. Її руки пітніли всередині рукавичок.

Коридор був тихим і майже холодним, злегка закрученим. Крива була частково ілюзією, топологічним фокусом для того, щоб здавалося, ніби простору більше, і можна комфортно влаштувати більше особового складу, але її очі все-таки були обдурені.

Це була лише одна з ілюзій, як і висока стеля залу, де піхота Кел обідала окремо від екіпажу. Коли вона підійшла до дверей, то побачила на стіні малюнок на текстурованому папері: цариця птахів влаштувала прийом в зимовому лісі, а за нею ховалася лисиця і лукаво посміхалася.

Призначений їм зал був не таким заповненим, як завжди. Інші столи, для тих кел, які не вижили, залишилися незайняті. Сервери розставили і накрили столи окремо, щоб зал виглядав не таким порожнім. Деякі з них літали в повітрі, закінчуючи останні приготування: на стіну проектувався яскраво палаючий попелястий яструб з розкритими крилами; під ним був каліграфічно виписаний девіз, який був скрізь, куди приходили Кел, "Від кожної іскри — вогонь"; висіли гобелени, сплетені з ниток солдатських уніформ, власники яких загинули, з їхніми іменами, прізвищами та датами боїв, які забрали їхні життя.

Коли вона ввійшла, всі встали, і по столах застукали ложки та палички для їжі, які відкладали. Черіс зупинилася і витримала паузу, щоб повернути честь, і посміхнулася їм. Лейтенант Вераб був насупленим, як завжди, але Анкат повернув їй сардонічну посмішку. Готовий розповісти за офіцерським столом абсолютно новий жарт про Кел, безсумнівно. Він мав найкращий репертуар серед тих, кого вона коли-небудь слухала. Вона відправилася на своє місце в центрі офіцерського столу і махнула рукою, запрошуючи всіх сісти знову.

Загальна чаша вже була готова. Вона була полакована червоним кольором з намальованим кленовим листям, а хтось наповнив її майже до країв. Вераб, який сидів праворуч, подав їй чашу. Він виглядав дуже втомленим, і вона підняла на нього брову. Він знизав плечима: нічого особливого. Вона не сумнівалася, що це брехня. Черіс теж відчула себе втомленою, знаючи новини, які їй доведеться повідомити йому і решті роти. Тримаючи спокійний вираз обличчя, вона відпила один ковток. Вода була солодкою і прохолодною, але віддавала гіркотою.

У неї була чаша з рисом, а загальні тарілки мали знайомі страви: рибу, засмажену в рисовій муці, яйця і листя шавлію, мариновані сливи, перепелині яйця з кунжутною сіллю. Кілька свіжих фруктів зберегли для неї. Вераб пам'ятав її любов до мандаринів, це була розкіш; хоч він сам був до них байдужим. Вона подивилася на їжу і подумала про всі вечері, які вона ділила з цими людьми, про те, що вона витягла їх з бою, знаючи, що незабаром вона зможе сісти з ними і їсти їжу, яку вони їдять, і слухати жарти кел, які її насправді не ображали, хоча іноді торкалися її, і тішитися голосами тих, хто вижив. Все це закінчувалося.

— У мене погані новини, — сказала Черіс. — Вони розформовують нашу роту.

Всі дивилися на неї, навіть Вераб, який повинен був знати.

— Доктрина, — сказав він. Його голос хрипів. Вераб був п'ятим поколінням Кел. Його сім'я сприйме це важко.

— Дехто з вас, можливо, зможе послужити знову, — сказала Черіс, розуміючи недостатність її слів, — але це залежить від оцінок тестувань. Вибачте, у мене немає докладнішої інформації.