Анджей Сапковский - Відьмак. Останнє бажання

Відьмак чекав. До зорі, як він вирахував, залишалося ще зо три години. Спів півня міг би його лише збити з пантелику. Зрештою, навколо, скоріше за все, і не було аніяких півнів.

Він почув. Стриґа йшла поволі, чалапаючи по підлозі. А потім він її побачив.

Опис був точним. Непропорційно велика голова, посаджена на коротку шию, мала ореол сплутаного, розкуйовдженого рудого волосся. Очі світилися у темряві, наче два карбункули. Стриґа зупинилася і дивилася на Ґеральта. Раптом розчахнула пащу — немов похваляючись рядами білих загострених зубиськ, а потім клацнула щелепою зі стуком, що нагадував гупання віка. І відразу скочила, з місця, без розбігу, цілячи у відьмака закривавленими пазурами.

Ґеральт відскочив убік, крутнувся у блискавичному піруеті, стриґа тернулася об нього, теж крутнулася, розтинаючи повітря пазурами. Не втратила рівноваги, напала знову, одразу, з напівоберту, клацаючи зубами перед грудьми Ґеральта. Рівієць відскочив в інший бік, тричі змінивши напрямок обертання, дезорієнтував стриґу. Відскакуючи, він міцно, хоча й без замаху, ударив її у бік голови сріблястими заклепками, натиканими на тильному боці рукавички, на фалангах пальців. Стриґа потворно загарчала, наповнюючи замок гучним відлунням, припала до землі, завмерла й заходилась вити: глухо, зловороже, люто.

Відьмак зловтішно посміхнувся. Перша спроба, як він і розраховував, пройшла нормально. Срібло було вбивчим для стриги, як і для більшості потвор, прикликаних до життя чарами. Тож існував шанс: бестія не відрізнялася від інших, а це гарантувало можливість відчарування, а срібний меч, у крайньому разі, гарантував життя і йому самому.

Стриґа не квапилася із наступним нападом. Цього разу вона наближалася повільно, шкірячи ікла, бридко пускаючи слину. Ґеральт відступив, пішов півколом, обережно ставлячи стопи, сповільнюючи та прискорюючи рухи, чим виводив стриґу з концентрації, перешкоджаючи їй у підготовці до стрибка. Йдучи, відьмак розкрутив довгий, тонкий, міцний ланцюг із грузилом на кінці. Ланцюг був зі срібла.

У мить, коли стриґа напружилася і стрибнула, ланцюг свиснув у повітрі й, звиваючись наче гадюка, в одну мить обвив плечі, шию і голову потвори. Стриґа впала на льоту, вискнувши так, що зробилося боляче вухам. Борсалася на підлозі, дико ричала — незрозуміло, чи то від люті, чи то від пекучого болю, якого завдавав їй ненависний метал. Ґеральт був задоволений — якби виникла потреба, він міг запросто вбити стриґу у цю ж мить. Але відьмак не виймав меча. До цього часу ніщо у поведінці стриґи не свідчило, що це міг бути отой невиліковний випадок.

Ґеральт відступив на безпечну відстань і, не спускаючи погляду з фігури, яка борсалася на підлозі, почав глибоко дихати, концентруючись.

Ланцюг порвався, срібні ланки дощем сипонули на всі боки, задзеленчали по камінню. Засліплена люттю, виючи, стриґа кинулася в атаку. Ґеральт чекав спокійно, піднятою правою рукою креслив перед собою Знак Аард.

Стриґа відлетіла на кілька кроків, наче вдарена молотом, але втрималася на ногах, простягла пазурі, оголила ікла. Волосся її здибилося і залопотіло, неначе йшла вона під різким вітром. Важко, хекаючи, крок за кроком, поволі — йшла. Усе-таки йшла.

Ґеральт занепокоївся. Він не очікував, що Знак цілковито паралізує стриґу, але не сподівався, що бестія так легко подолає опір. Не міг тримати Знак занадто довго, це надмірно виснажувало, а до стриґи залишилося вже тільки з десяток кроків. Він раптово зняв Знак і відскочив убік. Як і очікував, стриґа від несподіванки полетіла уперед, втратила рівновагу, перекинулася, послизнулася на підлозі й гепнулася донизу сходами, у розчахнутий на підлозі вхід до крипти. Знизу пролунало її потужне виття.

Аби виграти час, Ґеральт заскочив на східці, що вели на галерею. Не дістався навіть середини, коли стриґа вистрибнула з крипти: бігла наче величезний чорний павук. Відьмак почекав, поки вона забіжить за ним на сходи, після чого перескочив балюстраду й приземлився на підлозі. Стриґа крутнулася і, відштовхнувшись, полетіла на нього у неправдоподібному, більш ніж десятиметровому стрибку. І вже не давала збити себе з пантелику піруетами так легко — двічі її пазурі залишили сліди на шкіряному каптані рівійця. Але новий, відчайдушно міцний удар сріблястих заклепок рукавички відкинув стриґу, примусив її похитнутися. Ґеральт, відчуваючи лють, що здіймалася в ньому, хитнувся, вигнув тулуб назад і потужним копняком у бік звалив бестію з ніг.