Анджей Сапковский - Відьмак. Останнє бажання

Неннеке обмацала рану, промила її і почала лаятися. Він знав уже те напам’ять, бо почала з першого дня і не забувала сварити кожного разу, скільки бачила згадку від пазурів принцеси з Визіма.

— Жахливо! Щоб дати так себе розпанахати звичайній стризі! М’язи, сухожилля, на волосину розминулася із сонною артерією! Велика Мелітеле, Ґеральте, що із тобою діється? Як трапилося, що ти підпустив її настільки близько? Що ти хотів із нею зробити? Трахнути?

Він не відповів, а тільки злегка усміхнувся.

— Не усміхайся наче дурник. — Жриця піднялася й узяла з комода торбу із пов’язками. Незважаючи на вагу й низенький зріст, рухалася вона моторно й привабливо. — У тому, що сталося, немає нічого смішного. Втрачаєш рефлекси, Ґеральте.

— Ти перебільшуєш.

— Аж ніяк не перебільшую. — Неннеке наклала на рану зелену кашку із різким запахом евкаліпту. — Ти не мав дати себе поранити — а дав, до того ж, дуже серйозно. Майже фатально. Навіть при твоїх небачених регенераційних здібностях мине кілька місяців, поки повернеш собі повну мобільність шиї. Я тебе застерігаю, за цей час не випробовуй сил у битвах із рухливим супротивником.

— Дякую за застереження. Порадь мені ще: з чого я маю весь цей час жити? Зібрати кількох панянок, купити воза й організувати пересувний будинок розпусти?

Неннеке стенула плечима, перев’язуючи йому шию швидкими, впевненими рухами пухкеньких долонь.

— Я маю тобі радити й учити жити? Я що, твоя мати, чи як? Ну, готово. Можеш одягатися. У рефекторії [7] Рефекторій — приміщення їдальні, столова зала у монастирях та культових місцях. на тебе чекає сніданок. Поспіши, бо інакше будеш готувати собі сам. Я не маю наміру тримати дівчат на кухні до полудня.

— Де я тебе пізніше знайду? У санктуаріумі [8] Санктуаріум — центральне священне місце в храмі з олтарем, що присвячений божеству. ?

— Ні. — Неннеке встала. — Не у санктуаріумі. Ти тут — бажаний гість, відьмаче, але по санктуаріуму не швендяй. Піди пройдися. А як треба буде — я тебе сама знайду.

— Добре.

Ґеральт учетверте пройшовся тополиною алейкою, що вела від брами до помешкань і до втопленого в стрімчасту скелю блоку святилища й головного храму. Після короткого розмислу він не став повертатися під дах, а звернув до садів і господарських будівель. Кільканадцять жриць у сірому робочому вбранні ревно працювали там на полінні грядок і годуванні птаства у курниках. Переважали серед них молоді й дуже молоді, мало не діти. Дехто з них, проходячи повз, вітався із ним кивком чи усмішкою. Він відповідав на привітання, але жодної не впізнавав. Хоча бував у храмі часто, раз, інколи навіть два рази на рік, ніколи не натрапляв більше ніж на три-чотири знайомих обличчя. Дівчата приходили та йшли собі — як віщунки до інших храмів, як акушерки та цілительки, спеціалізовані на жіночих та дитячих хворобах, як мандрівні друїдки, учительки чи гувернантки. Але ніколи не бракувало нових, які прибували звідусіль, навіть з найдальших околиць. Храм Мелітеле в Елландері був знаним і користувався заслуженою славою.

Культ богині Мелітеле був одним із найстарших, а свого часу — одним із найрозповсюдженіших, своє ж начало вів із часів незапам’ятних, ще долюдських. Чи не кожна долюдська раса і кожне первісне, ще кочове людське плем’я шанували якусь богиню врожаю чи плідності, опікунку землеробів і садівників, покровительку кохання та шлюбу. Більшість із тих культів і злилися у культ Мелітеле.

Час, що досить немилосердно обійшовся з іншими релігіями й культами, ефективно ізолюючи їх у забутих, рідко відвідуваних, загублених у забудові міст храмиках та святиньках, виявився ласкавим до Мелітеле. Мелітеле й надалі не бракувало ані віруючих, ані спонсорів. Учені, аналізуючи це явище, тлумачачи популярність богині, звикли сягати до пракультів Великої Матері, Матері-Природи, вказували на зв’язки із природними циклами, з відродженням життя й іншими, гучно називаними явищами. Приятель Ґеральта, трубадур Любисток, який полюбляв удавати із себе спеціаліста з усіх можливих галузей, шукав простіших пояснень. Культ Мелітеле, розводився він, є культом типово жіночим. Адже Мелітеле — покровителька плідності, народження, вона опікунка породіль. А жінка, яка народжує, мусить кричати. Окрім звичних вересків, змістом яких звичайно є обіцянки-цяцянки, що вже ніколи у житті не віддасться вона жодному паршивому хлопу, породілля мусить звертатися до якогось божества, а Мелітеле тут — саме те, що потрібно. А оскільки жінки народжували, народжують і будуть народжувати, — доводив поет, — то Мелітеле не повинна хвилюватися за свою популярність.