Марина та Сергій Дяченко - Візит до Імператора

Батьки на той час добре заробляли і не скупилися, коли мова заходила про мої «кишенькові витрати»; вони дбали, певна річ, передовсім про те, щоб я купував паростки, насіння і цибулини у великому квітковому магазині на розі, себто моє «мирне» захоплення у такий спосіб мало витіснити «агресивне». І я справді купував паростки, насіння та цибулини – проте при нагоді купив і чорну футболку із зображенням тріумфуючої рогатої пики. Картинка була така вириста, що навіть мені ставало не по собі, коли я довго її розглядав. Від батьків існування футболки довелося приховувати – я зберігав її в шухляді письмового столу, куди мама, яка подеколи потрошила мою шафу на предмет брудних речей, ніколи не заглядала. І звичайно, виходячи в ній з дому, я завжди накидав поверх футболки куртку або вітрівку.

Якось наприкінці квітня, в суботу, я повернувся зі школи після п’яти уроків, пообідав, перевдягнувся і подався в квітковий магазин на розі – подивитися на проспекти, прицінитися і, якщо пощастить, що-небудь купити.

Продавець був новий. І проспект був теж новий – хризантеми, цикламени, ноліна, монстера, азалія, бегонія, диффенбахія, сциндапсус, драцена маргіната, юка… «Доросла Юка виглядає, як хибна пальма, і підходить для окраси холу або вітальні. Велика Юка – дорога рослина, яка заслуговує на відповідний догляд. Їй потрібен місткий горщик із гарним дренажем. Юка доросла може зацвісти білими квітами-дзвіночками…»

Продовжуючи мріяти про «дорослу юку», я перегорнув сторінку – і натрапив на кольорову фотографію рослини дивовижної краси. Анотація запевняла мене, що квітка з красивою і хитромудрою назвою не тільки живуча і довговічна, а й украй невибаглива.

Продавець несхвально зиркав на мою футболку. Я запитав, чи є в продажу цибулини диво-рослини; з певною зневагою продавець повідомив, що є. Я спитав про ціну; продавець довго рився в зошитах з прайс-листами і нарешті приголомшив мене сумою, яку я заплатити при всьому бажанні не міг.

Сам не знаю чому, але невдача засмутила мене куди більше, ніж можна було очікувати. Ще півгодини тому я не знав про існування цієї квітки – а тепер готовий був померти через те, що не можу викласти за неї половину зарплати мого батька; я стояв на розі, коло скляної стіни магазину, квітневий вітер смикав мене за поли розстебнутої куртки, а біля входу в підземний перехід, де півдюжини бабусь зазвичай торгували сигаретами, тюльпанами і хирлявими трояндами, тепер стояла тільки одна, зате дуже старезна. Перед нею на пластмасовому ящику з-під пляшок містилися різноманітні мішечки, пакетики і пучки.

Я підійшов.

Старенька заговорила – щось про квіти, які вона вирощує і насіння яких за безцінь продасть мені. Я переглянув її розкладку спершу мигцем, потім уважніше; крім стандартних пакетиків із насінням звичайних літніх квітів, яких повно в кожному палісаднику, нічого не побачив і хотів уже було відійти – коли старенька раптом обірвала балаканину і сказала зовсім іншим, дуже серйозним і значущим голосом:

– Я знаю, що тобі треба, хлопче.

Сунула руку в кишеню свого чорного осіннього пальта і витягла поліетиленовий згорток – то був особливий «пухирчастий» поліетилен, в який зазвичай пакують побутову електроніку, оті бульбашки так приємно намацувати пальцями і плющити, поки вони гучно не луснуть.

Я дивився, як заворожений. Старенька розгорнула згорток, всередині виявився ще один – зі звичайної паперової серветки. А всередині того згортка була цибулина – дуже велика і темна, схожа на куряче серце зі старої бронзи.

– Це тобі, – сказала стара. – У магазині воно коштує…

І назвала суму, яка чверть години тому приголомшила мене.

– У мене немає, – сказав я машинально.

Старенька посміхнулася, і я побачив, що, всупереч сподіванням, всі зуби у неї на місці. Що вони жовті й великі, як у коняки.

– Це тобі подарунок, – сказала вона і спритно сунула пакуночок мені у долоню.

Зрозуміло, я не повірив старій. Однак у тому, щоб посадити дарунок, себто цибулину, в землю, не бачив ніякої шкоди. Може, виросте щось путнє, а якщо вилізе якийсь бур’ян – ніхто не сміятиметься над моєю довірливістю.

Вільних горщиків і ящиків у мене було вдосталь. Я приніс землі з палісадника, розбавив її піском і за всіма правилами посадив цибулину.

У неділю ми з батьками смажили шашлики у лісі. У понеділок була контрольна; у вівторок мені притягли нову касету з «металевою» музикою, і я, надягнувши навушники, довго насолоджувався, лежачи на дивані, чиїмось ревінням і конвульсіями.