Андрій Крижевський - Евотон - початок

– Тому що частинки з негативним зарядом знищують не тільки свідомість, а й інші види матерії, а саме – біологічну?

– Правильно. Проте свідомість – передусім…

Усі замовкли, а Велфарій замислився. Злата ще ніколи не бачила такої величезної напруги думок, як та, що відбивалася на його обличчі.

– Останнім часом я нерідко помічаю, що ти намагаєшся приховати хвилювання… – сказала вона, перервавши тривале мовчання і приязно поклавши руку йому на плече.

Велфарій підвів очі і збентежено усміхнувся:

– Мені вже час до Центру космології…

– Веле! Дай мені відповідь, будь ласка, ще на одне питання!

– Запитуй, – сказав він.

– Як на твою думку: чи може інформаційне поле існувати без простору?

Центр космології, як структурна одиниця, входив у склад Інституту науки. Інститут містився в величезному будинку найдивовижнішої архітектури: від самої землі здіймалися до неба три гігантські вигнуті металеві колони, що охоплювали собою п’ять поверхів-будівель трапецієподібної форми. Центри поверхів пронизував вертикальний трубчастий канал з окремими ліфтами, що з’єднували між собою приміщення різних рівнів. Поверхи з усіх боків прикрашала розкішна рослинність із духмяними візерунками рідкісних квітів. Верхівки трьох колон тримали на собі оглядовий майданчик, всередині якого містилася оранжерея, де кожен мав змогу відпочити на самоті. Звідти відкривалася широка панорама на навколишні пейзажі: Кордіс звідусіль оточували віковічні ліси і прекрасні луки. Сонце вже прихилялося до виднокраю, і його промені полум’яніли на білому облямуванні верхівок дерев і зеленому листі, що майоріло аж до небосхилу. Вечоріло…

Патрія, четверта планета бінарної зоряної системи, кружляла довкола двох зірок-компаньйонок. А період обертання навколо своєї осі характеризувався значною швидкістю. Тож на планеті в певні періоди року ночі майже не наставали внаслідок їх швидкоплинності. Коли одне сонце заходило за небокрай, друге ще кілька годин світило. Шістдесят відсотків планети займав суходіл, решту поверхні вкривала вода. Переважно – озера та річки. Гори зустрічалися досить часто, пустель і посушливих місць майже не було.

В оранжереї на вершині будівлі стояв патрієць. Він підійшов до краю оглядового майданчика і крізь прозору підлогу дивився донизу.

Поблизу однієї з колон Інституту опустився антиграв. З нього вийшов молодий чоловік віком близько двохсот років, худорлявий, але зграбний. Біле волосся вершкового відтінку акуратно зачесане набік. Аристократичні риси його обличчя демонстрували дисципліну, солідність намірів і ретельність у всьому. Він вийшов з апарату і швидко попрямував до однієї з колон. Зупинившись на півдорозі, підвів ліву руку і щось сказав. На приладі з тьмяним зеленим підсвіченням, що кільцем обіймав зап’ясток, виникла голограма з кулястим об’єктом і видовженим струменем пилу, що наближався до нього. Вимкнувши голограму, він якнайшвидше поспішив до ліфта.

Одне з двох сонць нарешті зайшло за обрій, над яким з’явилися невеликі рожеві хмарки. Зграї птахів, серед яких яскравіли і джезіси, радісно літали у піднебессі й безтурботно гралися один з одним. Чоловік з оранжереї дивився, як у небі швидко промайнув метеороїд, залишивши за собою на якусь мить вогненний слід. Через декілька секунд так само блискавично з’явився і згаснув інший.

– Здається, почалося… – пролунало за спиною.

Велфарій обернувся. Перед ним стояв усміхнений Алмій. Вони дружньо обійнялися і привітали один одного.

– Розповідай, що сталося з Мілою, – вони сіли на лаву на антигравітаційній подушці.

– Все почалося з того, що вона вирушила налагоджувати контакт із представниками цивілізації планети S24.

– Саме тієї, яка нещодавно вперше вийшла в космос?

– Так. Наша група вже відвідала її декілька років тому. Як підсумок візиту – встановлення контакту і створення міжцивілізаційної комісії. Загалом усе відбувалося як завше у схожих ситуаціях…

– А навіщо саме Міла зголосилася бути представником Патрії? Вона ж займалася тільки викладацькою та дослідницькою діяльністю? – в очах Велфарія – здивування і розгубленість. – Адже всіма контактами завжди займалися наші хлопці-практики з відділу позапатрійних цивілізацій…

– Цього ніхто не знає. Утім, можливо, у неї були на це вагомі підстави… – Алмій спробував пояснити вчинок Міли. – Вона ж у нас завжди була феноменом: понад те, що у неї відсутній Шлях, ще й обмежений зв’язок з інформаційним полем – і тому їй неможливо прийняти Виклик, а нам складно вирахувати її точне місцеперебування.