Андрій Крижевський - Евотон - початок

Ця тварина вражала гармонійним поєднанням краси та розуму. У глибині ясних карих очей нуртувала свідома думка та розуміння. Велике тіло гордовито басувало на чотирьох струнких ногах з копитами та виглядало могутнім і пружнім. Зазвичай зустрічалися лише білосніжні особини з розкішними хвостами.

Тварина, почувши ультразвук працюючого двигуна антиграва, підвела голову й пильно глянула на Велфарія. Сонце зблиснуло на довгому молочного кольору розі з горизонтальними кільцевими смужками. Велфарій пригальмував антиграв і знизився майже до землі. Табан нашорошився – тварини не боялися більш розвинених жителів Патрії, але до себе не підпускали. Вони завмерли, не зводячи один з одного погляду. Зрештою, патрійця залихоманило, неначе мурашня сипонула по тілу. «Оце так сила свідомості», – здивувався Велфарій і підняв свій антиграв на попередню висоту. Перед тим як вирушити далі, він знову помилувався табаном. Той стояв, як і раніше, нерухомо, але його погляд потеплішав. Табан глузливо смикав своїми довгастими чутливими вухами, підморгував очима і, здавалося, посміхався.

Тільки-но вони наблизилися до лави, як та відскочила від землі і зависла у повітрі за допомоги антигравітаційної подушки. Жінка сіла, лагідно пригорнувши до себе сина.

– Матусю, а як ти вважаєш, інформаційне поле – живе?

– Живе? – милуючись своєю дитиною, перепитала вона.

– Аякже. Адже воно самотужки розвивається…

– Синку, зрозуміло, що воно – живе. Інформаційне поле є всюди, та найбільше – виявляється у свідомості. Життя має всеохопне значення. Колись у давнину ми визнавали тільки його біологічний вияв. А насправді життя – це свідомість, яка охоплює простір усіх Всесвітів. А будь-яка свідомість завжди розвивається.

– Але ж, зачекай… – хлопчик вивільнився з маминих рук і замислено вмостився поруч. – Чи здатне інформаційне поле існувати без свідомості і без простору?

– Серденько, ти поки що не маєш усієї інформації, – ласкаво посміхнулася мама. – Ти ще маленький. З часом ти отримаєш багато відповідей, а разом з ними – і нові питання.

– Ти мені не відповіла… – насупився хлопчик.

Жінка знову розквітла ніжною усмішкою.

– Безперечно, здатне! – голосно озвався чоловік, що підходив до них.

– Велфарію!

– Здрастуй, Злато! Привіт, малий!

– Здрастуйте, Веле! – радісно зацвірінькав дитячий голос.

– Навчаєш малюка законам світобудови? – задоволено поцікавився Велфарій.

– Веле, – квапливо повідомив хлопчик, – мама не дає відповіді на мої питання!

– Складні питання… – сміючись, уточнила Злата.

Велфарій теж засміявся.

– Так, хлопче! У тебе питання хитромудрі. Вважаю, що навіть найкращі фахівці нашого Інституту науки неспроможні щиро тобі відповісти, – хлопчик задерикувато дивився на нього. – Давай я тобі поясню свої міркування з цього приводу. За допомоги наших викладачів ти вже опанував певними навичками взаємодії з інформаційним полем, тож тобі відомо, що вся відкрита для нашого розуміння інформація перебуває в межах прошарків – від першого до сорок дев’ятого. Наразі, на мою думку і моїх колег з Центру космології, внаслідок пришвидшення нашого прогресу ми впритул наблизилися до п’ятдесятого рівня.

– Отже, – завзято втрутився малюк, – цілком ймовірно, що подальші події якось пов’язані з нашою чорною дірою…

– Так. Я теж з цим згоден, – Велфарій був приємно вражений. – Відомо, що кожна панівна в галактиці цивілізація несе відповідальність за свою чорну діру і зародження в ній наступного Всесвіту. Своєю чергою, Всесвіт утворюється під час вибуху в дірі, показником чого є два потужні промені чистої енергії, які викидаються назовні з полюсів діри. Проте, як відомо, для того, щоб Всесвіт народився, панівна цивілізація неодмінно має вчинити певну дію.

– Саме наша чорна діра мусить незабаром вибухнути… – переконливо сказав хлопчик, який уважно слухав Велфарія. – Може доречно зв’язатися з іншими панівними цивілізаціями в інших галактиках і запитати, що вони робили і як все це відбувалося у них?

– Це можливо, – втрутилася Злата, – але, за всіх універсальних принципів побудови і функціонування простору, весь парадокс удосконалення полягає саме в тому, що кожна цивілізація отримує абсолютно неповторний для інших досвід та унікальні знання з інформаційного поля.

Злата зауважила, як син зніяковів.

– А можна докладніше? – попросив він тихо.

Велфарій сів поруч із хлопчиком і обійняв його однією рукою.