Андрій Крижевський - Евотон - початок

Велфарій мав міцну статуру. На обличчі патрійця темніла легка неголеність, чорняві пасма вільно спадали на високе чоло, ледь торкаючись широких густих брів. У молодому тілі відчувалася сила ентузіазму й нестримність.

Патрійці через низьку гравітацію мали середній зріст близько двох метрів, та сам Велфарій мав лише метр і вісімдесят сантиметрів.

Він завзято спостерігав за вихилясами риб-стрибунців, що ними аж кишіли глибини Лангу. Рибини виринали з води і, порхнувши поверхнею на вертикальних плавцях за течією, здійснювали карколомні стрибки, хапаючи на льоту трикрилих комах. Чималі місцеві комахи мали три крила: по одному з боків, а третє миготіло ззаду. Заплави Лангу вкривали зарості високих квітів з яскравими фіолетовими пелюстками. Солодкість їх щедрого нектару принаджувала силу-силенну трикрилих, змушуючи легковажних комах необачно знизитися. А риби-стрибунці тільки й чекали такої нагоди і, вигинисто лавіруючи плавцями над хвилями, хапали здобич, не гаючи часу.

Дивлячись на вибрики річкових мешканців, Велфарій обмірковував свою долю. Сто п’ятдесят років тому його свідомість матеріалізувалася у тілі, розпочавши новий виток свого вдосконалення, і для нього, як і для всіх жителів Патрії, було зроблено мапу життя – Шлях. Той містив у собі провідні, вирішальні моменти подій – Точки, які неодмінно відбудуться у житті незалежно від волі Велфарія. Їхня якість і глибина залежали від щосекундного здійснюваного ним вибору. Точки зв’язувалися мінливими і рухливими варіантами-лініями. Виходило, що час між Точками утримував мільярди ймовірностей потенційних варіантів – ліній. І лише від волі власника Шляху залежало, який варіант почне втілюватись у його житті. Утім, існував аспект, що віддавна турбував Велфарія. Річ у тім, що на його Шляху місце, призначене для наступної Точки, залишалося порожнім. І це був перший і єдиний випадок в історії патрійської цивілізації.

Друге сонце піднялося з-за обрію і вже гарненько припікало, тому риби-стрибунці, переловивши досхочу трикрилих, залягли на дно Лангу. Птахи теж позмовкали, поблизу виразно чулося лише дзюрчання річки. Велфарій перевернувся з одного боку на інший і подивився у височінь, охоплюючи зором небесний простір між двома світилами. Він усвідомлював, що пронизує поглядом не звичайне небо, а запаморочливу космічну порожнечу, що сягала на фантастично велику відстань за межі Патрії та його галактики. У голові й тілі з’явилося відчуття розширення. Потім він уявив, що летить на планеті разом із зірками в космічному просторі. Потім у голові тоненько задзвеніло. І, нарешті, чіпко утримуючи подумки цю реальність, він фізично відчув себе частиною безмежного Всесвіту, разом зі своєю планетою, зірками і галактикою. По шкірі сипонув холод, і волосся стало дибки…

Він почав займатися такими вправами ще з раннього дитинства. А коли шістдесят років тому вперше в житті полетів до іншої зоряної системи, то враження від справжнього космосу, який пізнав і внутрішнім чуттєвим, і зовнішнім фізичним сприйняттями, цілком співпало з уявними картинами дитинства. Це завжди було для нього ефективною і чудовою можливістю заглибитися у спокій.

Раптом Велфарій відчув Виклик свого колеги – Алмія. Виклик на Патрії означав переміщення інформації у просторі від одного патрійця до іншого. Така передача відбувалася завдяки відкритим наукою властивостям простору і підвищенню здібностей головного мозку представників цієї цивілізації.

Алмій працював співробітником Центру космології в Інституті науки. Інститут науки був єдиним центром наукових досліджень та освіти, який замінив собою всі університети, інститути, академії та школи. Це відбулося за часів Великої Уніфікації: у період історії цивілізації, коли повсюдно відбувалося об’єднання різних сфер життя суспільства, насамперед у громадській, мистецькій та науковій галузях.

– Вітаю, Велфарію! Чому так довго не озивався? – пролунало в голові. Приємно було почути близького друга, з яким провів багато років своєї юності.

– Вітаю, друже! Даруй, що змусив чекати. Надто заглибився у роздуми.

– Мабуть, все про Точку думаєш?

– Гм… – на обличчі Велфарія промайнула ледве помітна усмішка. – Так, ти маєш рацію. Адже час спливає. Небагато лишилося до Події…

– Навіщо цим перейматися?… Ти ж освічена людина! – бадьорими словами Алмій намагався покращити настрій друга. – Тобі відомо, що свідомість нікуди не зникає, навіть якщо припинить існування твоя біологічна форма. Сьогодні, дякувати долі, не Темні віки, аби так непокоїтися.