Андрій Крижевський - Евотон - початок

Після встановлення контакту з представниками планети S24, група повернулася на Патрію. Наступним етапом було зміцнення налагодженого контакту, а для цієї мети вистачало присутності лише одного патрійця. Цим представником зголосилася бути Міла.

Кордіс по праву вважався найголовнішим містом планети, як колись – столицею держави патрійців. Колишня держава мала глибоке історичне коріння, але її значення як інституту організації патрійського суспільства закінчилося з початком епохи Великої Уніфікації. Патрійці були менш схильними до контролю, ніж усі інші цивілізації галактики. Тому чималу частину свого життя присвячували роздумам на самоті й самовдосконаленню. Вони розуміли, що до певного часу держава для них є життєво важливим інструментом, завдяки якому долається хаотичність суспільних відносин. Саме таким переламним моментом став початок Великої Уніфікації.

Впродовж короткого терміну невпізнанно змінилися світорозуміння та життєві основи патрійського суспільства. Спершу держава поступилася місцем індивідуальній свідомості, основа якої складалася з Принципів – універсальних для всіх жителів Патрії цінностей та пріоритетів розвитку. Паралельно почалася ера синхронізації: були створені синхронізаційні центри для узгодженості між різними соціальними групами. Проте сягнути вінця розвитку в сьогоденні дозволило відкриття інформаційного поля Всесвіту. Воно виконувало дві генеральні функції: координаційну та інформаційну. Перша забезпечувала інформованість про всі події, пов’язані з представниками патрійської цивілізації, і разом з Принципами дозволяла кожному патрійцю робити безпомилкові та влучні рішення у повсякденному житті. Друга забезпечувала можливість користуватися величезним обсягом інформації, починаючи з подій минулого і закінчуючи глобальними питаннями організації світобудови. Отже, синхронізаційні центри, як і держава, свого часу втратили важливість, а політичне життя зникло назавжди як форма вияву діяльності держави.

Усе місто охопила жива смарагдова повінь. Велетенські просторі будинки височіли серед буяння рослинності, округлою формою більше схожі на острови поміж зеленого океану. Їхня прозорість зі шляхетною красою та величчю втілювала характер патрійців: щирий, справедливий і вишуканий. Перше світило, найяскравіше, вже хилилося до обрію і мінилося на поверхні споруд жовтогарячим сяйвом, а на троні небесного зеніту палало друге сонце, яке щойно зійшло з протилежного боку. У духмяному весняному повітрі літали білі грудочки, схожі на кульки снігу, милуючи око гармонійністю пухнастих візерунків на тлі золотистого неба.

Маленький патрієць гуляв зі своєю мамою, та раптом зупинився і позирнув на небо. Він вдивлявся у безмежжя… Чи побачив зірочку, яка ніяково підморгувала йому. А може, цілу галактику, що принадливо сяяла мільйонами таких зірочок?… Потім він подивився уважніше і помітив, що насправді вона дивовижно світиться різноманітними кольорами: малиновим, жовтим, блакитним, білим.

– Мамо, мамо! Дивись, яка гарна зірка! – вигукнув він. Мати, яка тихенько йшла слідом, зупинилася поряд і глянула вгору:

– Дуже гарна, любий. А що це за зірка?

– Ага! Упіймалася! – з переможним тріумфом промовив малюк. – Це ж зовсім і не зірка!

– Справді?… Тоді розкажи мені… – приязно попросила усміхнена мати.

– Це – галактика чотириста п’ятдесят сьома з кластера S, – сказав хлопчик, заплющивши оченята. – Налічує в собі понад дев’яносто мільйонів зірок і…

– Який ти в мене розумник! – танула від ніжності матуся.

Хлопчик відкрив очі і подивився на маму. У його погляді злилися водночас розгубленість і зацікавленість.

– Що трапилося, сонечко?

Дитя добряче над чимось метикувало.

– Мамо, а за межами нашого Всесвіту знаходиться таке ж інформаційне поле?

– Не знаю, любий, – мама геть не чекала такої розмови і дещо розгубилася. На мить замислилася: – Мабуть, що так.

– А на якомусь рівні ми зможемо дізнатися про це?

– Аякже. Можливо, вже на наступному – п’ятдесятому.

– А скільки їх взагалі? – розмова припала дитині до серця.

– Не знаю, сонечко.

– Як на мене, їх може бути незліченно, – рішуче промовив малюк…

Велфарій летів на антиграві до міста Кордіс. У польоті він декілька разів перетинав розкішні різнобарвні луки. На одній із них його увагу привернув величезний табан, який пасся серед високої трави. Ці рідкісні тварини колись майже зникли через патрійське техногенне втручання. Коли ж у часи Великої Уніфікації патрійці перенесли все промислове виробництво на далекі планети своєї зоряної системи, то популяцію табанів вдалося відновити.