Володимир Бабула - Погляд у майбутнє

Вашек відвалив плиту й роззирнувся.

Іренко, ми врятовані! — вигукнув радісно. — Бачу обсерваторію!

Діти вилізли з проходу на високу скелю й поспішили до обсерваторії.

Пройшовши крізь подвійні двері, вони потрапили до кают — компанії, де можна було дихати вільно. Хутко скинули скафандри й кинулися до столу з найрізноманітнішими наїдками та освіжаючими напоями.

Весь екіпаж ракети й усі працівники обсерваторії тим часом відчайдушно боролися за порятунок дітей.

Ультразвуковим пристроєм вони пробили діру до підземелля і проникли у скельний храм. Однак марно обшукували все приміщення й гукали.

Дітей хтось викрав, — мовив доктор Фаукнер похмуро. — Скельний храм є безперечним доказом того, що на Марсі жили мислячі створіння, вочевидь, подібні до людей.

Зважте, що їхній осідок розміщений поряд з обсерваторією, але ми його не виявили й марсіян досі не бачили. І лише діти випадково… — прошепотів академік Хотенков.

Тут є таємний прохід, — вказав раптом Фаукнер на отвір за вівтарем.

Вони обережно ступили углиб скелі й незабаром відкрили підземне місто. Проте даремно блукали вирубаними в скелі приміщеннями. Ані марсіян не зустріли, ні дітей не знайшли.

Докторе Фаукнер, повертайтеся до обсерваторії й повідомте на Землю про нещастя з дітьми й дивовижне відкриття марсіянського поселення. Ми ж тим часом продовжимо пошуки.

Як же зрадів Фаукнер, знайшовши Іренку з Вашеком у кают — компанії! Він негайно сповістив про це вченим у підземеллі.

Того ж дня увечері діти всього світу дивилися телевізійний репортаж зі скельного міста на Марсі.

Його знайшли наші друзі, — казали з гордістю.

Вчені ретельно збирали матеріал про загадкове місто. Вони повзали лабіринтом підземних проходів, фотографували, фільмували, вимірювали.

Аж ось їхню важку працю перервала дивовижна новина з обсерваторії:

Над поверхнею Марса з’явилося невідоме тіло. Спочатку ми виявили його радаром, проте зараз тіло видно простим оком.

Знижується на рівнину біля обсерваторії. З вигляду схоже на капелюх…

Учені вибігли з підземелля й щодуху помчали до місця, де щойно приземлився літаючий капелюх.

Що зараз буде? Хто це прилетів на дивовижному апараті без двигуна?

Двері літака поволі відчинилися, із нього вийшло двоє людей у скафандрах.

Ми приготували вам маленький сюрприз, друзі, — засміялися вони. — Навмисно не повідомили про приліт. Як бачите, апарат літає в космосі, мов вітрильник, без ракетних двигунів. Рухається він за допомогою гравітації (притягання небесних тіл). Проблема оволодіння гравітацією розв’язана!

Оце привезли вам групу дослідників, яким доручено вивчити скельне місто, — й заодно заберемо дітей. Пора їм додому, канікули скоро закінчуються…

Як швидко, — зітхнув Вашек.

Діти всілися в дивовижний апарат, і цього разу не злинули над підлогою, як при польоті на Місяць. У літаку було штучно створене земне тяжіння, що давало можливість прогулюватися навіть поверхнею великого «капелюха». За два вони вже наблизилися до Місяця.

Облетіли його й на деякий час зупинилися на велетенській штучній планеті, що слугувала обсерваторією та космопортом.

А відтак під ними з’явилася Прага!

Всюди добре, а вдома найкраще, — казали діти, радіючи, що все пережите позаду й скоро вони будуть серед своїх.