Володимир Бабула - Погляд у майбутнє

Певна річ, таке можливо лише на Місяці…

Весело крокували далі. Місцями аж по коліно грузли в поросі.

Гляньте, замерзле озеро! — вказав Вашек на блискучу поверхню віддалік. — А я гадав, що на Місяці нема води.

Хлопчик розбігся і стрибнув просто на озерце. Однак гладінь

під ним розступилася, й він миттю по пояс занурився… у ртуть!.

Мартіне, Мартіне, допоможи! — кликав Мірек у розпачі водія.

Не бійтеся, за хвилю буду тут з автомобілем і витягну Вашека з каші, — запевнив той дітей і пішов. Можливо, ми впораємося самі, — сказала Ольга. — В мене ідея.

Вона позичила в Мірека линву, один кінець прив’язала собі до пояса, а другий послала з Буфиком до нещасливого Вашека.

Вдалося! За хвилю Вашек уже був на березі озерця.

Сховаймося, — запропонував Мірек. — Ото буде вигляд у Мартіна, коли прийде, а нас нема!.

Вони забігли до сусідньої ущелини, що протинала вал кратера.

Дивіться, ракета — й геть інша, ніж наша! — вигукнув зачудовано Мірек.

Справді — у проймі поміж скельними стінами з’явився величезний літальний апарат, що лежав на злітній естакаді.

Малі мандрівники підбігли до ракети й довго роздивлялись її. Водій Мартін тим часом марно оглядав ртутне озерце.

Такого літака я ще не бачив, — зауважив Мірек уголос. — Може, на ньому прилетіли люди з незнаної планети, якісь марсіяни? Зазирнімо всередину.

Вхід до ракети був відчинений. Діти обережно увійшли й пильно роззирнулися.

Пройшли головним коридором аж до кабіни керування, проте нікого не зустріли.

Невгамовний Вашек відразу ж кинувся до панелі керування й почав гратися з різними важелями та ручками.

Зненацька літальний апарат злетів, і дітей жбурнуло на м’яку оббивку стіни.

Ракета злинула увись. Пес Буфик при різкому старті заплутався у важелях керування, й через це літак описував над місячним краєвидом щонайхимерніші кривулі.

Іренка наштовхнулася на якийсь прилад і забила собі щиколотку.

Вашек ураз споважнів.

Пересвідчившись на контрольному пристрої, що в кабіні є повітря, він хутко зняв шолом та рукавиці й узявся лікувати бідну Іренку.

Мірек тим часом спробував вирівняти ракету…

В одній із кабін літака спали троє вчених. Спали міцно — за плечима-бо лишилося багато годин підготовки до відльоту ракети в космос.

Аж раптом один з них прокинувся. З жахом спостеріг рух краєвиду під ракетою. Хутко розбудив товаришів:

Друзі, справа кепська — хтось запустив ракету!

Всі троє вмить зодягли скафандри й помчали до кабіни керування.

Професор Сміт перейняв від Мірека керування кораблем і вирівняв його лет.

То ваша витівка, — сердився доктор Фаукнер. — Ракета добряче відлетіла од Місяця, а для керування нею нас трьох замало. Мусите нам допомогти. Ви двоє біжіть на склад, це треті двері ліворуч, і принесіть щось попоїсти. А ти, хлопче, повідом на Місяць, що за дві години повернемося. Вмієш передавати?

Марек кивнув. Запитав лише, на якій хвилі — й поспішив до телевізійного передавача.

Ольга з Вашеком пішли на склад.

Консерви відкриємо зараз, — запропонував Вашек.

Але ідея виявилася кепською. У бляшанці був якийсь порошок, що заклуботав у просторі без ваги, мов туман.

Мірек вислав звіт і чекав на відповідь. Оскільки її довго не було, знічев’я накреслив на екрані чоловічка. Несподівано той ожив. Просто на місці намальованої голови виникло обличчя живої людини.