Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

— Ваші пропозиції…

— Ми повинні заманити їх на приманку, в якості якої ми плануємо використати їхніх батьків. Захопити їх та переправити до Ізраїлю, сповістивши наших хлопчиків про їхнє місцезнаходження. Вони будуть змушені самі зв'язатись з нами і прибути до нас.

— Ви… Пробачте, ми вже і так нарубали багато дров в цій справі…

— Але, погодьтесь, ця справа варта цього… Варта всього…

— Так, варта, — погодився прем'єр. — Тому — дійте. Якнайскоріше.

— Спасибі, пане прем'єре, за довіру, — закінчив мемуне та поклав трубку.

Хоча ізраїльтяни і отримали інформацію про шлях напряму хлопців раніше, але, завдяки ретельній роботі своїх аналітичних служб, американська група в Маріуполі вже діяла. Прослуховувалися всі телефонні розмови батьків, записувались усі домашні розмови, провадилось візуальне стеження за родинами, паралельно розроблявся оперативний план захоплення та переправлення батьків хлопців до Сполучених Штатів.

Згідно з цим планом необхідно було переправити всіх батьків за межі України. З метою уникнення зайвої уваги до цієї операції передбачалось зібрання усіх у одному місці, усипляння за допомогою психотропних речовин та організація якнайшвидшого переправляння.

— Де їх зібрати? — нервував керівник на невеличкому зібранні своєї групи. — Та ще непомітно…

«Вони там, у Ленглі, геть сказилися, — роздратовано думав він. — Легко балакати язиком, виробляючи загальні плани…»

/*Ленглі — місце розміщення штаб-квартири ЦРУ.*/

— Спробуємо розглянути всі можливі варіанти, — професіоналізм взяв гору, і він заспокоївся. — Збирати їх у когось на квартирі — безглуздо: завжди існує пильна сусідка, яка завжди щось помітить; кафе, кінотеатри та театр — багато зайвих очей; у офісі фірми звідки брали цих хлопців — взагалі немає сенсу…

— А, здається, ми зможемо їх зібрати, — подав голос літній розвідник, фахівець у системах зв'язку. — Потрібно зателефонувати, наприклад, до сусідів когось із батьків та синтезованим голосом сина попросити передати інформацію про те, що всі хлопці знаходяться у населеному пункті десь неподалік від Маріуполя… Повідомити, що вони беруть участь у якоїсь секретній операції і просять доставити їм трохи їжі, чи ще чогось…

— А в цьому щось є, — зрадів шеф. — Добра ідея про сусідку: мати може розпізнати інтонації голосу сина, а сусідці майже все одно… Треба швидше продумати цей варіант. Доллі, Джон, Мартін та Гарольд, негайно, але дуже обережно з'ясуйте відносини батьків з сусідами, зрозуміло, тільки з тими, які мають телефони.

Він кивнув головою в сторону ноутбуку.

— Почніть з телефонного довідника…

Означена четвірка негайно почала виконувати наказ.

— Джордж, — звернувся він до автора ідеї.— Ми з тобою займемось текстом цього повідомлення.

Джордж приготувався занотовувати.

— Орієнтовний зміст… Тьотю, або дядя… ім'я вставимо пізніше… Можливо ви знаєте… З деяких причин я зараз не можу подзвонити додому… Прошу вас негайно зайти до моїх та сказати їм, що ми зараз знаходимось, — він подивився на мапу околиць Маріуполя, — у Новоазовську. З нами все гаразд, але потрібно трохи грошей. Хоча б п'ятсот гривень та наші спортивні костюми… Ми на них дуже чекаємо…

/* Новоазовськ — приморське місто на схід від Маріуполя.*/

Він перестав диктувати і подумав: «Хотів би я побачити таку матір, яка б відмовилась допомогти своїй дитині…»

— Джордж, спробуйте синтезувати це повідомлення чотирма голосами. А ми почнемо готувати пасажирське таксі на вісім місць…

Через п'ять годин все було готове: до батьків Віктора прибігла закехкана сусідка і повідомила, що Віктор ось тільки-но зараз говорив з нею і просив передати ось таке повідомлення. Вона протягнула папірець.

Мати Віктора уважно перечитала текст, протягнула листа чоловікові, який також уважно прочитав його.

— Спасибі тобі, Машо… — звернувся він до сусідки.

— А… Нема за що, — махнула рукою Марія.

— Тарасе, — звернулась до чоловіка Надія Анатоліївна. — Але ж Віктор повідомляв, що вони всі зараз за кордоном…

— Так, — погодився Тарас Володимирович. — Однак попередні повідомлення також приходили від них через посередництво інших… Крім того, вони могли вже і повернутися… Пропоную зібрати всіх, порадитись та прийняти рішення.

— Але не телефоном, — запропонувала мати Віктора. — Сходимо пішки. Ти — до Вадимових та Олександрових, а я — до батьків Анатолія…