Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

Він поклав слухавку.

Простий хлопець Джек і не підозрював, що його надійний напарник Лайл щойно зробив перший дзвінок до ізраїльського посольства, а другий до телефону-автомату неподалік від посольства.

Ізраїльтяни отримали несподівану можливість на невеличкий крок випередити американську розвідку.

Вадим вів машину у вечірніх сутінках. Хлопці відпочивали, а він намагався роздивитись у плямі фар покажчики напрямів, які монотонна стрічка дороги неначе намагалась приховати від нього.

І це їй вдалося: водій «промахнувся». Він помітив свій промах коли не побачив очікуваного за часом поїздки Кемроузу.

Вадим з'їхав на узбіччя та зупинив машину.

— Здається, я проскочив Кемроуз, — сказав він хлопцям, які щойно прокинулись. — Гадаю, що зараз ми знаходимось десь неподалік Ферінтошу. Я стомився. Хто мене змінить?

— Давай я поведу… — підвівся Сашко.

Хлопці помінялись місцями. Після невеличкої наради вирішили їхати далі по паралельній дорозі наступним маршрутом: Нью Норвей — Ферінтош — Башау — Доналда — Мітинг Крік.

Сашко зрушив з місця і сіра анаконда дороги почала звичайну монотонну гіпнотичну обробку своєї чергової жертви.

Олександр не довго був під її чарами, бо через півгодини він зупинив машину.

— Хлопці! А куди ми так летимо? Гадаю, не буде великої шкоди якщо ми трохи відпочинемо, а вже зранку доберемося до пункту призначення. Подивіться — тут поруч кемпінг. Пропоную відпочити.

Пропозиція була слушною, тому усі погодились. І через десять хвилин вони вже спали.

А зранку рушили знову.

— Сашко їдь повільніше, щоб можна було подивитись хоч щось навкруги, — сказав Анатолій. — А то що нам відповідати вдома, коли запитати: «А що ви там бачили у Канаді?»

— А що бачили? — запитав Віктор. — Все майже як у нас! Наче по своїм місцям їдемо… Он і ставок!

— Майже… — сумно повторив Вадим. — Але далекувато нас занесло…

— А ото, здається, церковка католицька, — Віктор не припиняв дивитися у вікно.

— А ось і ще одна примітка, — показав на цистерни біля залізничного переїзду Анатолій.

— Так це вже прямо маріупольський краєвид! — розсміявся Віктор.

Так, за спогадами, за роздивлянням краєвидів, хлопці швидко проминули невеличкий Ферінтош, потім Башау, Доналду і нарешті наблизились до мети своєї подорожі — Мітинг Кріку.

Неподалік було видно якусь башту.

— Здається, це той самий елеватор, який я бачив на фотографіях краєвидів Мітинг-Кріку… — показав рукою Віктор.

Машина зупинилась і хлопці вийшли з неї.

— Нарешті ми прибули до одного з вузлів каркасу… — сказав Віктор.

— Місцевість навкруги здається звичайною… — Анатолій озирнувся навкруги. — Майже як у нас, на нашій Батьківщині…

— Що значить «майже»? — поцікавився Олександр.

— Практично все, як у нас, за одним виключенням. Подивитесь на ці витвори природи, — і Анатолій показав на незвичайні кам'яні утворення, які, наче фантастичні гриби, стояли неподалік. — Бачиш? Не знаю, що це: природні чи штучні утворення.

— Гадаю, що природні, — висловив припущення Олександр.

— Може, природні, а, може, й ні — не забувай в якому місці ми знаходимось, — озвався Вадим.

— І то правда, — погодився з товаришем Сашко. — Тоді… Чого ми чекаємо? Варто спробувати наш вплив саме зараз…

Ранкове сонечко приємно гріло. Навкруги було тихо, наче сама природа допомагала хлопцям зосередитись на важливих справах, неначе вона сама очікувала чогось незвичайного. Хлопці мовчки відійшли від машини в напрямку невеличкого пагорбу.

Вони піднялись на гору, сіли, утворивши хрест, дістали свої гілочки та притулились головами.

«ПІДЙОМ.»

Внизу означились чотири постаті хлопців, які сиділи на пагорбі.

«Трохи ВИЩЕ.»

Постаті зменшились в розмірах, віддалились.

«ВИЩЕ.»

Постаті щезли з поля зору, поверхня Землі почала затягуватись, проміні сонця заграли на невидимих сторонах хмаринок. Хмари подрібнішали. Показався обрій Землі.

«ЩЕ ВИЩЕ.»

Земля пливла внизу кулею, показуючи рухливий кордон між ранком та ніччю.

«ІЩЕ ВИЩЕ.»

Рух вгору припинився. Там, «вгорі», виднілись зорі, обабіч відблискував такий незвичний Місяць…

«НИЖЧЕ.»

Земля почала збільшуватись. Можна було вже розрізнити великі міста на північ та на південь. «Спуск» тривав, доки трохи південніше не почало виділятись якесь місто.

«Стоп. НА ПІВДЕНЬ.»

Земля попливла внизу. Місто наближалось.

«ВНИЗ. ДО ЦЕНТРА МІСТА.»