Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

«От нахаба. Лізе в кадр, не може вести себе пристойно, — мляво подумав Формер. — А, здається, я його десь бачив.»

Через декілька секунд до нього дійшло, де він бачив це обличчя. І холодний піт потік проміж лопатками.

«Це ж один з тих, з гри, кого так сильно шукають ефбеерівці…»

Він став дивитися на екран ще пильніше і побачив інших хлопців.

«Вся четвірка, — ворухнулась щаслива думка. — Треба одразу доповісти…»

Він вскочив зі стільця, натиснув на стоп-кадр і рушив до виходу, але зупинився.

«Стоп. Стоп. Стоп. Але чому я не бачив їх там, в у приміщенні аеропорту? Він же був прямо перед мною. Як я поясню, що пройшов тоді мимо просто так, у той час, коли їх посилено шукають по всіх Сполучених Штатах? Однак я їх дійсно не бачив…»

Джек розгубився.

«Що мені робити? Якщо зараз скажу, що знайшов тих, кого розшукують, то доведеться пояснювати і свою власну поведінку. А там невідомо, спецслужби можуть приписати і пособництво.»

Він повернувся на своє місце.

«Куди не кинь — усюди клин. О! Мабуть краще буде порадитись з Лайлом.»

Лайл Шейлінг був найближчим приятелем Джека. Вони разом працювали в одній зміні, разом перевдягались і майже разом відпочивали: їхні дружини також приятелювали. Джеку взагалі здавалось, що вони геть усе друг про друга знають.

— Лайле! — повернувся він до приятеля, який неподалік також переглядав плівки. — Тут така справа… Треба порадитись.

Партнер неохоче встав зі свого місця і підійшов до Джека. Той прокрутив частину своєї плівки назад: до місця появи хлопців.

— Дивись! — показав на екран Джек. — Ось я, як завжди, проходжу по холу.

— Невже ти покликав мене просто подивитись на тебе? — трохи роздратовано запитав Лайл: багато хто зі служби охорони аеропорту знав про приховану Джекову голлівудську пристрасть. — Якщо тільки для цього, то…

Але Джек ткнув пальцем в екран і Лайл замовк, пильно вдивляючись у зображення.

— Та це ж ті самі… — вирвалось в нього.

— Авжеж. І я про те… — сказав Джек.

— Але як ти пропустив їх там?

— І сам не розумію. Я абсолютно впевнений, що тоді їх не бачив. Однак на плівці вони — прямо перед мною… Я ніяк не міг їх пропустити. Наче мана якась… Ще пособництво «пришиють»… — тихо додав він.

— Заспокойся, — сказав Лайл. — Ніхто тебе посібником не вважає…

— То ти не вважаєш, — перебив його Джек.

— Повторюю — заспокойся, а то ще рюмсати почнеш, — подивився на розстроєне обличчя партнера Шейлінг. — Давай краще перевіримо інші плівки за цей час… Вони пішли далі ось сюди, значить ми їх повинні побачити на іншій камері… Це буде запис… Якраз зараз я його і продивляюсь…

Він підійшов до свого столу і прокрутив запис вперед до часу входження хлопців в іншу зону контролю.

— Ось і вони! — радісно вигукнув Лайл і показав на екран.

— Точно! Ось вони пройшли повз Марка, а він їх також не помітив… — з полегшенням підтвердив Джек. — Але чому ми їх не бачили?

— Вони неначе невидимі… — припустив Лайл. — В усякому разі ясно одне, ти не винен. Певен, що й на інших камерах буде те ж саме.

— Пропоную зараз ретельно продивитись їхній шлях до літака: з нас вимагатимуть повного звіту, — пояснив Шейлінг. — Давай-но подивимось інші плівки: з'ясуємо, на який літак вони сіли… А потім впевнено доповімо…

Через декілька хвилин вони вже знали, що хлопці сіли на літак, який направлявся до Денверу.

— Ти тут трохи відпочинь, а потім ще раз переглянемо всі плівки, підготуємо коротенький звіт і доповімо…

— А, може, доповімо прямо зараз?

— Навіщо? Якщо ми зараз доповімо, а потім не зможемо вчасно сказати на яких саме плівках, коли саме в часі ми їх бачили, якщо почнемо виправдовуватись, чого ми їх не затримали, то поставимо під сумнів наші професійні обов'язки. Але якщо ми, навіть, трохи і затягнемо з доповіддю, то, по-перше, це ще треба доводити. Однак ми будемо готові відповісти на будь-яке запитання. Так що, ти промаркуй плівки за часом та місцями появи… А я тільки злітаю до туалету і буду тут.

Джек радо пристав на пропозицію.

Шейлінг вийшов зі службової кімнати, але пішов не до туалету, а в напрямку телефону-автомату. Він набрав номер, дочекався відповіді, запитав: «Люсі?», а потім: «Вибачте, помилився номером».

Після цього він перейшов до іншого телефону і через декілька хвилин знову набрав номер.

— Об'єкти знайдено у Вашингтонському міжнародному. Сьогодні ж вони відбули до Денверу. Враження таке, що ніхто з нашої служби їх не бачить, навіть, коли вони проходять поряд. Зображення зафіксоване на плівці. Спробую зробити одну копію. У мене все.