Владимир Кучмук: Програмування на мові Довір"я

— Учора до нас надійшла досить дивна, я би сказав, несподівана, пропозиція, — відкрив звичайну оперативну нараду невеличкого впроваджувально-торгівельного товариства «Допомога» його голова Анатолій Полотан. — До мене звернувся, так би мовити, потенційний кандидат у депутати обласної ради з проханням розробити його передвиборчу кампанію…

— Він, мабуть, наслухався телебалаканини про успіхи закордонних іміджмейкерів та чудеса виборчих технологій, — перебив його заступник голови підприємства Олександр Романів. — Але це ж не наш профіль, Толю. Технічні розробки…

— Як завжди Сашко співає свою пісню про техніку, — перейняв слово Вадим Трощук, який також займав у «Допомозі» посаду заступника голови. — Згадай краще наше негласне правило: «Ми робимо все, що тільки можна зробити за допомогою розуму». Гадаю, що цей випадок саме те, що нам варто спробувати.

До розмови підключився Віктор Діденко, третій і останній заступник голови компанії.

— А що? Ми можемо спробувати свої сили у цьому виді діяльності. Взагалі — досвід соціальних розробок не завадить.

— Та навіщо такий досвід нам потрібен? — вів своє Олександр. — Ну, приміром, не виграє він вибори. Тоді буде звинувачувати нас. На відміну від технічних розробок, тут критерій один: наш замовник повинен перемогти. І навіщо нам зв'язуватись з цією політикою?

Анатолій подивився на товаришів і сказав:

— Усі ми добре розуміємо, що це може бути зовсім новим завданням для нас. — Він подивився на Олександра. — Але зауважу, що у нас є можливість маневру: наш замовник уже дещо запізнився. Власне, він звернувся до нас, за порадою свого знайомого, якому ми розробили систему охорони. Хтось був дуже балакучим при її встановленні, — він подивився на Віктора, який підняв очі догори і посміхнувся. — Перевага ситуації в тому, що на перемозі він, здається, не наполягає, але хоче використати свій шанс покрутитись у обласній політиці.

— Що ж. Якщо так, то можна спробувати, — погодився Олександр.

На перший погляд може показатись дивним, що маленьке підприємство мало аж три посади заступників голови, але в цій фірмі були свої особливі погляди на штатні вакансії: в залежності від ситуації впроваджувальна компанія «Допомога» могла собі дозволити мати чотирьох інженерів, чотирьох слюсарів, чотирьох секретарів, чотирьох вантажників, чотирьох конструкторів, чотирьох менеджерів та маркетологів… В особах тих же самих Віктора, Анатолія, Вадима та Олександра.

Кожен із них мав у статутному фонді товариства по двадцять п'ять відсотків капіталу. Тому між учасниками цього підприємства взагалі не було ніякої різниці. Президент був обраний за допомогою жеребу і його посада практично не давала йому ніяких переваг перед іншими. Тобто кожен учасник компанії мав право оперативно підписувати будь-який документ, зробивши відповідну відмітку у спеціальному журналі — для того щоб інші знали поточний стан справ.

Взагалі, хлопці знали один одного змалку. Жили в одному дворі; разом ходили до дитсадка, а потім до школи; разом їздили до інституту, який закінчили нещодавно. Більше того, вони обрали однакову спеціальність і тому вчились в одній групі. І якось так само собою вийшло, що і надалі вони зайнялись спільною роботою, яка, головним чином, торкалась розробок та виробництва різних електронних приладів на замовлення, таких як, наприклад, детекторів присутності, детекторів радіохвиль для находження «жучків» в офісах, пристроїв для освітлення під'їздів або кодових замків.

Тому зрозумілим було хвилювання Олександра при обговоренні питання — це було перше замовлення, яке відносилось до іншої сфери діяльності.

— Бачу, що всі готові і можна приступати до мозкового штурму, — підсумував результат дискусії Вадим.

Кожен сів зручніше за круглим столом для засідань. На столі вже лежав портативний магнітофон. Біля кожного хлопця лежали листки паперу та олівці. В невеличкій кімнаті, крім стола засідань, стояла шафа з книгами та документами і ще два столи: один з комп'ютером, а другий, робочий, з усім, що потрібно для роботи з електронними схемами: від осцилографа до паяльника.

Анатолій увімкнув магнітофона на запис.

Вадим. Починаємо. Стандартні передвиборчі технології…

Віктор. Канали впливу: телебачення, радіо, преса…

Олександр. Передвиборні зустрічі…

Вадим. Поїздки…