Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

Він підійшов до столу і сів на своє місце.

— Але дехто відрізняє людину від робота за ознакою помилок. Мовляв, програмований робот не робить помилок…

— Ну, не треба говорити про повну безпомилковість, — втрутився Сашко. — Комп'ютерні програми дають збої. Крім того, думаю, що у біороботів існує обмеження складності програм. Тобто дуже складні програми — практично всі — працюють із помилками. До помилок призводить урахування великої кількості складників та неможливість знання усіх реакцій.

— До того, у біоробота, власне як і у людини, існує просте обмеження по швидкості проходження нервових імпульсів, — продовжив Вадим. — Це природний шлях створення з простого складного. Виходить, що ми зараз тільки на шляху до Справжньої Людини. Пропоную таку формулу: «Для того, щоб стати людиною людині треба пройти стадію біороботизації».

Віктор підхопив думку.

— Щодо цього можеш не сумніватись. Ми, здається, і зараз у такій стадії. Неоліт, середньовіччя, СРСР та Германія зразка 1930х років… Ніякої різниці: за будь-яку ціну деякі особи просто деруться нагору до грошей і до влади за рахунок інших…

— В Оруелла у «вісімдесят четвертому» відображена фантастична тотальна роботизація суспільства… — згадав Олександр. — А що доставляє задоволення сучасним молодим роботам? Достатньо тільки послухати музичні ритми та подивитись на їхні танці. Те, що у древності мало ритуальний зміст перетворилось на рухи роботів.

/*Оруелл Джордж (1903–1950) — англійський письменник та публіцист. Сатира «Тваринний двір», роман «1984».*/

— Приклади суспільної роботизації: армія, церков… Чиновницька ієрархія… Уніфікація поведінки, уніфікація програм, — констатував Анатолій.

— Із використанням розроблених алгоритмів, — додав Вадим. — Тобто законів, направлених на охорону прав власності, законів, які забезпечують розшарування суспільства, нав'язування йому роботизаційної моделі розвитку.

Подав свою репліку й Олександр.

— Так звані ділові люди налаштовані на виконання програми збагачування. Незважаючи на різноманітність бізнесових справ, всі такі справи практично зводяться до присвоєння прибуткової вартості. Маркс був правий. Нічого з тих часів не змінилось.

/*Маркс Карл (1818–1883) — мислитель і вчений, основоположник наукової ідеології пролетаріату.*/

— Зрозуміло, що на сучасному етапі розвитку людства завдяки вкладенню грошей досить інтенсивно рухається технічний вектор розвитку, — уставив Віктор. — Але цього замало. Цей шлях, шлях досконалої роботизації…

Його перебив Вадим.

— Однак, якщо світове суспільство таке роботизоване, то цікаво було б його перепрограмувати. Особливо злих роботів, зразки яких просто не сходять з екранів телевізорів…

— Як ми тепер бачимо, — сказав Анатолій. — Парадокс у тому, що звичайнісінькі роботи вважають себе людьми, а справжнім людям нав'язується думка, що саме вони, певною мірою є недосконалими, невдахами, якщо вони не в змозі «зробити» гроші будь-якім шляхом, навіть таким простим як накрасти і загарбати.

— Цікаво, що біороботи, які мають багато грошей, почувають себе хазяями життя, хоча насправді вони є лише хазяями існування, — уставив Олександр. — Підкреслюю, саме хазяями існування. Наприклад, точно таким хазяїном існування в своєму середовищі є звичайна амеба, природна мета якої проіснувати шляхом пожирання найближчого сусіда.

— Перепрограмувати суспільство, — повернувся до висловлювання Вадима Олександр. — Похвальна мета, але це дуже велике завдання і не нам із нашими можливостями братися за це. Але побалакати про перепрограмування суспільства можна…

— А яким чином можна буде б його перепрограмувати? — запитав Віктор. — Із якого кінця братися? Хоча правду сказати, набридло вже робити цяцьки для захисту власності багатеньких андроїдиків.

— А може спробуємо? — кинув виклик Вадим.

— Завтра спробуємо, — підбив підсумок дня Анатолій. — Гайда по домівках, треба виспатись.

— Ой, зовсім забув, — Олександр подивився на свій годинник, підвівся та пішов до виходу. — Мене ж мама чекає, а я їй обіцяв прийти сьогодні раніше… Збираємось швидше…

— Я навіть руки не встигну помити, — сказав Анатолій і махнув рукою. — А втім удома помию. Благо — недалеко йти.

Хлопці дружно пішли закривати свою невеличку контору.

Офіс фірми розміщувався в орендованій трикімнатній квартирі на першому поверсі звичайної п'ятиповерхівки, вхід у яку був обладнаний з вулиці.