Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

Віктор. Звідки зв'яжемося з батьками?

Анатолій. Позичимо стільниковий телефон на декілька хвилинок у будь-якого канадського громадянина.

Віктор. Навіщо нам підставляти звичайних громадян?

Анатолій. Згоден, придбаємо новий телефон у найближчій компанії та подзвонимо.

Вадим. Мерщій до машини!

Мікроавтобус зупинився на узбіччі траси не доїжджаючи до Новоазовська.

— Не хвилюйтесь, будь ласка, — звернувся до пасажирів водій. — Вибачте за зупинку. Я повинен вам повідомити про те, що я американський розвідник і, в даному випадку, представляю уряд сполучених Штатів Америки. Повірте, ми змушені були діяти дуже швидко. Винахід Вадима, Олександра, Віктора і Анатолія, про який вам відомо, дуже важливий для розвитку демократичних сил в усьому світі. Наше завдання, зрозуміло, при вашій допомозі, не допустити витоку інформації про цей винахід, яким можуть скористатися міжнародні терористичні організації. Ваші діти з радістю погодились співпрацювати з нами, але вони, цілком слушно, поставили вимогу щодо вашої присутності біля них у Сполучених Штатах. Вони, і ми, до речі, також, хочемо забезпечити безпечне впровадження проекту.

Водій, він же керівник групи, зробив паузу і подивився на батьків, які мовчали, сприймаючи несподіваний перебіг подій.

— Цілком зрозуміло, — продовжив американець. — Що ви зараз з деякою підозрою, а, можливо, і з недовірою сприймаєте мої слова. З певних причин ми не можемо прямо зараз організувати зв'язок з вашими дітьми, але можемо, так би мовити, передати привітання від них. Учора нашими каналами ми отримали відеозаписи від кожного них з запрошенням приїхати до США.

— А які, власне, причини заважають нам прямо зараз подзвонити їм? — запитав батько Олександра.

— При виході в ефір, навіть через стільниковий телефон, нас можуть, так би мовити, «засікти», — терпеливо відповів керівник групи. — Повинен вам сказати, що існують дуже зацікавлені сторони, які заради захоплення секрету винаходу знищать і хлопців, і, повірте, нас з вами.

— СБУ? — підняв брови батько Віктора.

— Ні, — коротко відповів розвідник.

— А хто? — наполягав Тарас Володимирович.

— Особисто мені не хотілося б розголошувати секретні дані і таким чином ненавмисно «підставляти» вас, але я маю наказ відповідати на всі ваші запити задля успішного завершення операції. Скажу вам, що у нас на «хвості» висить інша розвідка. У нас є дані, що вони хочуть захопити вас та використати в якості заручників, щоб мати інструмент впливу на ваших дітей і таким чином змусити їх працювати на них. До речі, ви, мабуть, пам'ятаєте про несподівані криваві події у Маріуполі під час виборів… На той час ми зафіксували представників цієї розвідки в Маріуполі.

Він знову запаузував, привертаючи таким чином увагу до змісту своєї короткої промови.

— Часу у нас дуже небагато. Нам усім потрібно якнайшвидше покинути територію України.

— Яким чином? — запитала мати Віктора.

— Ми сподіваємось на співробітництво. Тобто, ми оформимо нас усіх в якості туристів, які летять на відпочинок до Анталії. Ну, а з Туреччини вже буде значно легше переправитись до теперішнього місцеперебування ваших талановитих хлопців.

— А подивитись відеозаписи часу вистачить? — справився батько Анатолія.

— Будь ласка, але покваптесь.

Американець взяв до рук маленьку відеокамеру, ввімкнув і передав її батькові Анатолія.

— Вибачте за малий формат картинки, але зараз я не можу запропонувати вам більшого.

— Гадаю, що цього нам вистачить, — сказав батько Вадима.

Матері схвильовано дивились в маленький екран, який старанно приховав вади поспішної роботи комп'ютерних монтажерів. Хлопці говорили про необхідність негайного виїзду з України і запрошували приєднатися до них «у відомій вам країні».

Інформація практично збігалась з тією, яку вони отримали раніше.

— Всі відповідні документи ми приготували заздалегідь, — вів своє керівник групи. — Літак вилітає до Стамбула через три години. Потрібне ваше рішення, якщо ми всі полетимо у якості туристів.

Батьки переглянулись між собою.

— Ми летимо з вами, — сказав батько Анатолія.

Інші на знак згоди кивнули.

— От і добре, — полегшено зітхнув американець. — Наступний напрямок — маріупольський аеропорт.

Переліт до Туреччини відбувся надзвичайно гладко. Звичайна група українських туристів не викликала ніяких підозр. Прямо зі Стамбульського аеропорту батьків хлопців швидко переправили на американську військову базу, де з ними поводились як з дуже важливими персонами. Батьки цим були приємно здивовані і протягом часу, що вони знаходились на базі, вони навіть не помічали, що їх знімали прихованими камерами.