Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

Тільки після цих сигналів дозволив собі озватися і Ізраїль. «Моссад» надала схожу інформацію, зміст якої зводився до того, що готується якась велика терористична операція зі сторони ісламського світу.

ЦРУ негайно підготувало відповідного документа та представило його на розгляд Ради Національної безпеки. Армію було приведено до підвищеної бойової готовності: ППО пильніше стало стежити за всіма маневрами літаків у повітряному просторі. В аеропортах ще ретельніше почали перевіряти вантаж пасажирів. Були розіслані відповідні директиви до посольств.

Зрозуміло, що все проходило без зайвого ажіотажу.

Сем Джош, розуміючи важливість роботи свого шефа, підготував коротку докладну записку про напруженість ситуації та наполіг на тому, щоб ця інформація була передана Годрічу негайно.

Той ознайомився з нею у перерві між допитами хлопців. Трохи подумав і підняв трубку спеціального телефону.

— Доброго дня, пане президенте. Це Вільям Годріч, начальник Управління телекомунікацій та комп'ютерних служб АНБ. У зв'язку з повідомленнями про можливий напад на державні установи США. Я вже доповідав вам про крайню необхідність роботи з вивченням впливу на маси людей. Так, йдеться про відомий випадок голосування в Україні. Я добре розумію, що повинен передати розробників впливу до ЦРУ, але вважаю недоцільним їхнє переміщення зараз, в умовах підвищеної небезпеки. Крім того, зважаючи на затрати часу на передачу цієї справи, прошу Вас поки що залишити роботу над цим впливом під нашим керуванням. Зрозуміло тимчасово. Вже зараз можу доповісти, що перші проведені допити підтверджують існування такого впливу. Певен, цим завданням треба займатись цілеспрямовано: не можна гаяти часу, треба досягти результатів якнайшвидше. В усякому випадку ми виконаємо будь-який ваш наказ.

Остання фраза була ризикованою, але Годріч дуже добре вивчив свого президента. І той не підвів — задовольнив прохання.

— Спасибі за довіру пане президенте.

Він поклав трубку.

«Карт-бланш отримано. Декілька днів спокійної роботи є. Цей час я використаю ефективно. Обов'язково. Чого б це мені не коштувало».

Цього разу перед Годрічем сидів Олександр.

— По якому праву нас викрадено? — рішуче почав він. — Я вимагаю…

— Не треба нічого вимагати, — українським відлунням прозвучав зміст фрази шефа розвідки. — Ми вже домовились з вашими друзями про нашу загальну зустріч, про попередню згоду працювати разом…

— … інформації про моїх товаришів, — продовжив так, ніби не чув слів Годріча та перекладача Сашко.

— Повторюю, — спокійно вів своє Годріч. — Ми вже домовились з вашими друзями про взаємовигідну працю. Що торкається морально-етичної сторони вашого затримання, то я в черговий раз можу сказати тільки те, що моя країна, Сполучені Штати Америки, веде непримиренну боротьбу з міжнародним тероризмом, масштаби якого все зростають і ми повинні реагувати вчасно, і, більше того, працювати на упередження наших загальних ворогів, терористів. Уряд США бореться проти проявів тероризму по всьому світові. До речі, зараз ми маємо найсвіжішу інформацію про те, що готуються великі терористичні акції зі сторони ісламського світу. Ми не імпровізуємо. Ми діємо в рамках міждержавної таємної угоди про запобіганню тероризму.

Годріч пильно подивився на Сашка: «А може я помилився і лідером в групі є цей хлопець? Цікава ситуація: невже кожен з них має лідерські здібності? І як вони уживаються в такому середовищі?».

— Приношу свої вибачення за дещо незвичний спосіб доставки вас і ваших товаришів сюди, — спокійно продовжив він. — Але, погодьтесь: інформація про таємну міждержавну угоду щодо боротьби з тероризмом не призначається для уваги кожному. Тобто, ви можете впевнитись наскільки ми вам довіряємо.

— Ми?

— Так ми. Я, Вільям Годріч, офіційний представник уряду Сполучених Штатів Америки та президента нашої країни.

— Щось надто багато уваги декільком українським хлопцям…

— Дуже багато уваги вашому відкриттю впливу на маси людей… До ваших послуг будуть наші найкращі лабораторії і фахівці. Без перебільшення: ви будете мати все.

— Ви, здається, переоцінюєте деякі результати нашої скромної роботи.

— Зрозуміло, ну які умови були у вас там. Що ви мали в Україні?

— Та мав…

— Що? — здивувався Годріч.

— Ви не повірите… Україну.

— Ну це загальна відповідь…

— Ви не вірите, але відкрию вам маленьку таємницю: тільки там я мав особливий стан душі, спокійну розсудливість, потяг до творчої роботи…