Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

— Я не розумію, чому з нами поводяться як зі злочинцями. Ви говорите про співробітництво і одночасно порушуєте закони: незаконно викрадено і вивезено громадян іншої держави, ув'язнено в невеличких камерах, ведуться допити. Де мої товариші?

— З ними поводяться добре. Власне, як і з вами. На превеликий жаль ми змушені тимчасово розмістити вас у кабінетах наших співробітників. Підкреслюю, тимчасово. Це незручності першого часу… Але повернемось до етичної сторони справи, — Годріч зробив невеличку паузу після перекладу. — Щоб надалі не торкатись цієї теми. Спробуйте зрозуміти підстави для таких дій. За звичайною логікою ми повинні були звернутись до керівництва вашої країни і надати їм всю необхідну інформацію про ваш винахід. Цілком зрозуміло, що таку інформацію довго тримати за сімома печатями просто неможливо. Які були б ваші дії на нашому місці?

Вадим мовчав, обдумуючи останні слова шефа розвідки.

— Ваші дії в країні, яка потерпала від жахливої атаки міжнародних терористів. Країни яка має всі підстави прогнозувати події у випадку попадання вашого винаходу до рук терористів. Повірте мені, бандити не будуть довго церемонитись з вами.

Вадим продовжував мовчати.

— Я хочу, щоб ви зрозуміли — з терористами можна боротися тільки за допомогою винаходу вашої групи. Приблизно так, як ми бачили це на прикладі виборів у вашому місті.

Вадим пильно дивився на Годріча. Він майже не слухав того, він обдумував ситуацію: «Що йому відомо? Здається, що мене він допитує не першим. Може він встиг обробити якимось чином когось з наших? Чи відомі йому загальні принципи механізму впливу? Яка справжня мета приховується за словами цієї людини? Як вести себе далі? Може визнати авторство впливу? Тим більше, що їм, здається, дуже багато відомо… Але ж далі вони захочуть детальної інформації… Але поки що саме роботи впливу вони, зрозуміло, не знають. Це можна використати…»

— По-перше, я вам не вірю.

— Чому? — здивувався Годріч.

— На початку допиту ви запитали мене чи я не президент вашої країни. Ви, здається, і досі не розумієте, що відтоді як один з ваших президентів займався сексуальними пустощами з практиканткою і збрехав під присягою, а суспільна думка вашої же країни з цим практично погодилась, жоден розумний чоловік в світі не вірить офіційним представникам вашої країни. Я вже не говорю про підроблені звіти ваших так званих бізнесменів…

— Що ж це так. Але я представляю спеціальні офіційні органи і працюю з достовірною інформацією. Цілком погоджуюсь з вами, що імідж нашої країни постраждав внаслідок відомих вам подій, але, в якості офіційної особи, я повинен виконувати відповідні інструкції. Певен, що ви мене добре розумієте. Отже ми зупинились на виборчому впливі…

— Припустимо, що мені, як і усім, дещо відомо про цей так званий вплив… — Вадим пильно подивився в очі Годріча. — Наприклад, кожний аналітик з тих виборних подій міг зробити такий же самий висновок як і ви. А ми, до вашого відома, займались і аналітичною діяльністю…

— Припускати нічого не будемо. Вплив існує. І нам з вами це дуже добре відомо. А втім, прошу, продовжуйте.

Годріч говорив спокійно, але в душі він зрадів: «І цей не проти поторгуватись. Він вважає, що визнає дещо. А я вважаю інакше.»

— Повернемось до етичної та правової сторони питання поводження з нами…

— Я поважаю вашу думку, але не погоджусь з вами, — Годріч лагідно перебив Вадима. — Повторюю ще раз: масштаб терористичних дій, особливо підкреслюю, міжнародних терористичних дій і у просторі і у часі, вимагає, підкреслюю, негайно вимагає рішучої та швидкої відповіді. Невже ви спокійно будете отримувати інформацію про тисячі, десятки, сотні тисяч людських смертей, твердо знаючи, що могли їм запобігти? Зберегти життя людям: батькам, дітям. Усім невинним жертвам тероризму.

Він подивився як Вадим сприйняв його слова і продовжив.

— Певен, що всі ви небайдужі до проявів несправедливості. Власне, ви самі це підтвердили рішучим втручанням до ходу виборів. Зрозумійте, ми поділяємо ваше відношення до вашої же влади — нам відомо дуже багато…

Вадик мовчки дивився на співбесідника: здоровий глузд у його словах був.

— Щодо тероризму, — Вадим подивився в очі Годрічу і продовжив тоном вчителя, який роз'яснює прості речі учню. — Можу майже повторити — ви з усіх сил, усіма засобами намагаєтесь довести світові, що тільки уряд вашої країни може визначати сам термін тероризму та назначати відповідальних за терористичні напади. Кому — кому, а вам, розвіднику, дуже добре відомо, що перед нападом на Афганістан уряд США звинуватив одного арабського мільйонера в організації терористичного акту на території вашої країни. Численні закордонні та місцеві «радники» буквально нацьковували керівництво США на цю бідну країну. Офіційним приводом для розв'язування локальної війни стала відмова релігійного афганського уряду видати США цю людину: вони цілком справедливо вимагали навести докази її вини. А після закінчення бойових дій, вся юридична машина США розписалась у неспроможності довести фактичну причину нападу на суверенну державу. Світ виявився свідком імперської політики роздратованої наддержави. І, хоча справедливу реакцію на ці події було вчасно приглушено, певен, що в дипломатичних кулуарах знаходилось багато таких, хто глузував з методів військової дипломатії США, посипаючи солі на рану дипломатів аналогіями про роздратованість бульдога, якого нацькували не на того ворога…