Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

Шнейдер стомлено подивився на нього.

— Можна подумати, що нам подобається мандрувати через всю країну… — і заспокоїв. — Цілісінький наш вантаж.

— Як ви дістались сюди?

— На автофургончику, водія ліквідували, віддалились від траси і зв'язались з вами.

— Ну ладно хлопці, не хвилюйтесь. Для вас все позаду. Відпочивайте.

З мікроавтобуса вийшло ще троє військових і через декілька хвилин всі його пасажири та так званий «вантаж» вже знаходились у невеличкому салоні.

— Їдемо прямо до аеродрому. Літак чекає, — сказав Джон. — Відверто кажучи, ми дійсно заждались вас: всі роботи практично завершились ще вісім годин тому і ми вже просто тягли час. Тобто ви майже вчасно. Відпочивайте, скоро будемо вдома.

Останні дві доби новини в світі майже в усіх засобах масової інформації подавались в світлі трагічних подій з американським літаком.

====Вашингтон. Повертаючись до трагічних подій в Україні. Наші хлопці повинні були взяти участь у навчаннях, головним завданням яких була допомога населенню при можливому затопленні. Вони загинули при виконанні свого обов'язку. Літаком повітряно-військових сил США доставлено усіх загиблих у нещодавній авіакатастрофі. Вони будуть з почестями поховані на Арлінгтонському кладовищі.====

Зрозуміло, що про долю українських хлопців не обмовилась жодна радіостанція, телестанція та газета.

Годріч встиг подбати, щоб створену групу негайно відправили у відпустки «до подальших розпоряджень» з подякою за вдало виконане завдання, а хлопців доставили якнайближче до нього: у штаб-квартиру АНБ в Форт-Джордж-Мід. Субординація та важливість справи вимагали доповісти президентові про вдале завершення першого етапу операції.

Годріч не став гаяти часу.

— Добрий день, пане президенте…

За час доповіді він зумів запрограмувати президента на надважливість справи, на надсекретність, на надстроковість і отримав дозвіл на проведення перших допитів.

Тепер він, сидячи за своїм столом, з нетерпінням чекав першої розмови. Так, саме розмови, бо він добре знав, що творчі люди не дуже схильні до тиску, їх треба обережно підводити до «співпраці» з найсильнішою країною в світі, а насправді з ним.

Він давно вже вирішив, що допитувати хлопців, тобто розмовляти з ними, він буде особисто, перекладач не рахується. І з кожним окремо: розділяючи групу завжди можна скористатись окремими непорозуміннями з метою подальшого врахування можливих суперечок у своїх інтересах. Для цього він навіть заборонив проведення попередніх рутинних допитів. Прізвища хлопців з'ясували з наявних документів.

План допиту-розмови був досить простим: ненав'язливо з'ясувати механізм відкриття впливу на великі маси людей у загальних рисах та можливість роботи з ним іншим особам. Запропонувати хлопцям якнайкращі умови роботи та відпочинку, найсучасніше обладнання…

«До речі, — подумав Годріч. — Хлопці вони молоді… Гарненьких дівчат у нас достатньо… З чим чорт не жартує…»

Він взяв зі столу світлини хлопців, які були зроблені одразу після їхнього прибуття у США.

«Кого викликати першим?»

Він добре знав, що саме зараз йому належить вибрати найслабкішу ланку в групі, коли вони ще не встигли отямитись від шаленої течії подій, коли знаходяться у невідомості і гадають: де вони? у кого? що з ними будуть робити?

Від найслабшої ланки залежить кількість і, головне, якість інформації, яку можна буде використати у подальшому. Цілком можливо, що доведеться м'яко, натяками, погрожувати.

Він подивився на світлину Олександра: «Цього? Мабуть, ні. Впертий погляд. Одразу не обробити…»

Потім вибрав фото Віктора: «Цей дуже спокійний, філософ. Можна втратити темп розмови і ув'язнути в незначних дрібницях…»

На поверхню перемістилась фотографія Вадима: «Рішучий. Цілком можливо, що виконує функції їхнього лідера. Буде допитаний останнім. Цьому навіть корисно трохи побути у невідомості.»

Нарешті він витяг світлину Анатолія: «Оцей з виду добрий. Схоже, що сприйме необхідний темп розмови і, здається, буде шукати компромісних рішень».

Годріч рішуче натиснув кнопку:

— Викличте перекладача з російської мови…

Через декілька хвилин перекладач-стенографіст з'явився в кабінеті, тихо привітався і сів на запропоноване йому місце.

Годріч перевернув світлину, подивився на попередню інформацію і натиснув кнопку знову.

— А-на-то-лій По-ло-тан, — повільно, по складах, прочитав він ім'я та прізвище. — До мене на допит. Вища категорія секретності.