Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

— Ось і Петро! — сказав Шнейдер. — А я бачу, що ви поспішаєте…

— Не те слово, поспішаю, лечу… — перебив його чорнявий водій і підбіг до Роя.

— Але все одно з пальним треба бути акуратним, — керівник виразно подивився на Роя.

Той ствердно кивнув і вони направились до червоного авто.

Шнейдер підійшов до «Фольксвагена», зазирнув всередину, а потім поліз до кишені, дістав якесь посвідчення, підійшов до балакучого водія і сказав:

— Не хвилюйтесь. Я капітан СБУ Дерев'янко. Ми зараз виконуємо дуже важливе завдання пов'язане з корупцією. Транспортуємо до Львова членів однієї банди. Нас переслідують, і нам вкрай необхідно заплутати сліди. Треба змінити машину, тому ми вимушені тимчасово скористатись вашою машиною. Не хвилюйтесь, напрямок вашого руху залишиться тим же. Усе відбувається в рамках закону. По прибутті до Львова ми забезпечимо вас всіма необхідними документами…

/*СБУ — Служба Безпеки України.*/

— Та я просто приватний підприємець, — ніяково посміхнувся водій. — Ніяких таких документів мені і не потрібно…

— Ну, от і згода, — і собі посміхнувся Шнейдер. Ми перенесемо наш вантаж до вашого авто. До речі, заправимо вам все наше пальне. Петре, займись, будь ласка, бензином.

— А чому ви одразу не сказали, що з СБУ? — запитав чорнявий водій.

— Маленька перевірка, — поблажливо відповів Шнейдер. — Невідомо хто міг бути в машині. А нам, погодьтеся, немає сенсу зайвий раз викриватися, бо можна нарватися на небезпеку.

— Зрозумів, — погодився водій.

Керівник групи почав тим часом стиха видавати розпорядження.

— Лейтенанте Толочко! — звернувся він до Рея. — Петре! Передай Терещенку та Корчичу наказ негайно перенести бандитів до «Фолькса». А нашу машину, — він показав напрям, — сховайте серед дерев.

— А ви, пане, не хвилюйтесь, — Шнейдер повернувся до водія. — До речі, як вас звуть?

— Володимиром… Мене тут всі на трасі знають, — стурбовано повторив водій.

— Ще одне. Не мені вам розповідати про ситуацію на дорогах. Тому для усіх перевіряючих — ми звичайнісінькі човники, які ідуть до Львова. Наші документи в порядку. Домовились?

Володя кивнув на знак згоди.

І вже через кілька хвилин майже вся група агентів швидко рухалась в західному напрямку.

Водій, який спочатку був дещо вражений перебігом подій, тепер заспокоївся: «Здається, хлопці дійсно зі служби безпеки».

Вільям Годріч нервував: ніколи він не був так близько до здійснення своїх самих найсміливіших мрій.

Він звик нікому не довіряти. Нікому, крім, зрозуміло, себе. Життя в жорстокому світі, де кожен сам за себе, навчило його саме цьому. А ще життя навчило його також тому, що великі плани одинаками не робляться. Для здійснення великої мети потрібна команда. Це непокоїло його. За всі роки роботи йому так і не вдалося повірити комусь настільки, щоб можна було спільно працювати, не озираючись навколо.

Він відчував, що йому випав саме той єдиний випадок, коли він зможе стати найголовнішим. Найголовнішим в світі.

За будь-яку ціну.

«На даному етапі, — думав він, неквапливо ходячі по кабінету, — треба негайно доставити сюди винахідників цього ефекту. Неодмінно треба буде ізолювати, або усунути всіх тих, хто захоче прийняти участь у розробці «матеріалу». І, наостанок, вичавити з цього «матеріалу» геть усе, що вони можуть та знають.

За будь-яку ціну.

Треба підготуватись до всіх можливих несподіванок. Наприклад, на заваді може стати ЦРУ: довелось же мати контакти з їхніми агентами. Але я щось поспішаю — мені ще й досі доводиться мати справу з ними. Гадаю, що інші наші розвідувальні служби не встигнуть втрутитись.

Ізраїльтяни? Так, це відчутна проблема. По-перше вони встигли досить багато узнати. По-друге, вони одразу оцінили всю важливість справи і одразу рішуче почали діяти. Зараз вони позаду, але ні в якому разі їх не можна випускати з поля зору — вони можуть продовжувати діяти і далі: справа варта того.

Президент. Цього типа необхідно м'яко відсторонити від справи. Давати інформацію, зрозуміло, буду, але з запізненням, під виглядом перевірки, і обмежену, не треба дуже обтяжувати даними «державного мужа». Все це тільки до часу «Д». Того самого моменту, коли я, і тільки я зможу керувати світом».

Годріч зупинився біля свого крісла, трохи постояв і сів у нього.

«Команда. Її немає, хоч на цьому етапі вона мені вкрай необхідна. Вірних людей немає. Є вправний виконавець Джош. Що ж… Не дуже кмітливий, але цупкий у досягненні поставленої мети. Йому також не вистачає… рішучості. Як він зніяковів, після моїх слів про необхідність створення авіакатастрофи у майбутньому. Однак, поки що попрацюємо з ним разом. А потім подивимось. У мене будуть сотні, тисячі, мільйони, мільярди вірних мені, і тільки мені виконавців. Я буду володіти всім світом. Усі разом взяті наполеони, гітлери та сталіни — молекули перед майбутнім володарем світу».