Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

— Шістдесят кілометрів за годину. Як в аптеці, — не здавався водій.

— Попрошу вийти і пересвідчитись самому…

Шнейдер побачив у дзеркальці другого міліціонера, який підходив із його сторони. Він повернувся до салону.

— Володимире, — голосно звернувся він до одного з охоронців і рухом голови показав, що двом членам групи треба ліквідувати перешкоду зі сторони пасажира. — Ти якраз хотів вийти до вітру. А нас тут якраз зупиняють…

— А що, Василю, і правда вийдемо, — пролунало із салону.

Горчинський, який розмовляв із водієм, відчувши, що з виходом ще двох американців сили будуть надто нерівні, швидко потягнувся за газовим пістолетом. Він майже дістав його, але використати вже не зміг: у салоні фургона почувся звук легкого ляпаса і куля з пістолета водія, який виявився значно спритнішим, пройшовши через підборіддя псевдоміліціонера вгору, полетіла у синє неба.

Шнейдер подивився у дзеркальце заднього виду, рвучко відкрив дверцята і швидко вистрелив у другого «міліціонера«. Але цього разу удача відвернулась від американця: куля пройшла поруч з Отманським. Він відчув, що у Горчинського нічого не вийшло й вирішив відступити. Ізраїльтянин пригнувся та нишком кинувся до посадки.

Промах свого керівника виправили двоє агентів, які швидко вискочили з фургона. Вони вчасно помітили пригнуту фігуру втікача та відкрили вогонь. Один з них влучив у ціль. Отманський якось неприродно крутнувся і впав.

— Швидко розберіться. Свідків нам не потрібно, — Шнейдер рухом руки показав своїм напрям на людину, яка впала. Потім він розвернувся до машини.

— Рой, — сказав він водію і показав на Горчинського. — Візьмемо другого і до дерев…

Американці швидко перетягли тіла до посадки і ретельно обшукали їх.

— Радіоприймач та документи на ім'я Гричинського та Манського. Посвідчення міліціонерів, зрозуміло, відсутні, — доповів Рой.

— Прикрийте їх гілками, — наказав Шнейдер.

Він вправно керував діями підлеглих, але одночасно його непокоїла думка про те, яким чином на них вийшли так швидко.

— Хутко до машини. Підніміть капот, зробіть вигляд, що ремонтуєте її. Шукайте «жучка«.

На щастя американців по дорозі не проїхав жоден автомобіль: тобто не було і зайвих свідків. Шнейдер цілком слушно вважав, що криваві події на трасі пройшли непоміченими.

Хоча на узбіччі, за тридцять метрів від місця події, і лежали двоє зв'язаних справжніх працівників ДАІ. Під дією снодійного газу вони були знепритомнілими, і саме це і врятувало їм життя: їх не помітили.

А біля фургончика та всередині нього йшли ретельні пошуки. Нарешті один із шукачів мовчки подав знак. Інші зібрались навколо. Він показав на місце знаходження детектора. На всяк випадок всі мовчали, бо не знали як працює «жучок«.

Шнейдер сам зняв детектора і затис його в руці.

— Вся наша апаратура залишилась у затриманих легковиках, — тихо нагадав Рой.

— Головне — об'єкти з нами, та документація. Сідаймо в машину, — Шнейдер узяв «жучка«і сам подав приклад. — Напрям — на найближчу бензозаправну.

Керівник операції ввімкнув радіоприймача в машині та підніс «жучка «до нього.

— Будемо думати, що хоч таким чином нам удасться розпізнати, як він працює, — прошепотів він. — На пристрій для підслуховування не схожий. Здається, це щось схоже на радіомаячок. Але як би там не було, на заправці прикріпимо його до іншої машини.

Їм щастило: біля заправки стояв схожий фургончик. Рой підійшов до водія і почав звичайну шоферську розмову. Виявилось, що цей фургончик їде саме до Одеси. Шнейдер власноруч причепив детектора до машини балакучого водія.

«Краще і бути не може«, — подумав він. «Навіть напрям — до Одеси — нам підходить. Але, на всяк випадок, нашого фургончика треба негайно поміняти«.

Зв'язані хлопці просто лежали у салоні. За ними весь час хтось доглядав. Кожний черговий мав наказ: якщо хтось почне прокидатись, то треба негайно вколоти снодійне. Крім того, кожен із групи повинен був час від часу придивлятись до хлопців на випадок допомоги черговому.

За нещодавніми дуже бурхливими подіями з псевдоміліціонерами черговий не помітив, що Вадим прийшов до тями.

Свідомість до нього поверталась повільно і він не поспішав відкривати очі. За відомими ознаками Вадик відчував, що він у машині і його кудись везуть. Йому пригадалось останнє, що встиг запам'ятати: «Нас захопили. Напевне, усі хлопці тут, поруч. Цілком ймовірно, що нас вивозять за кордон.«