Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

Але декілька хвилин тому було зафіксовано різку зміну маршруту. Ізраїльські аналітики губились у здогадках. Що це, маскувальний маневр супротивника, або дійсна зміна напрямку? А може американці знайшли маячки і тепер вони стежать за іншими машинами, а точніше, за однією якоюсь зовсім випадковою машиною?

Може аналітики прорахувались. Таке буває. Але ситуацію потрібно негайно виправляти. Операція була настільки важливою, що мемуне особисто контролював виключно її.

— Хто у нас зараз найближчий до американців?

— На відстані сорока кілометрів до них маємо двох: Горчинського та Отманського. Обидва народились і довгий час жили в Україні.

— Дуже добре. Головне завдання на цю годину — це розділити американців, — розмірковував вголос мемуне. — Повідомте їм номера легковиків. Кожен з них подзвонить до дорожньої служби із заявою про викрадення цих авто. Місцева міліція повинна затримати прикриття. Наша головна мета — це фургон: саме там мають бути ті, хто нам потрібен.

Шеф зупинився й подивився на підлеглих: треба було дати і їм відчути той тягар відповідальності за проведення важливої операції.

— Які ще будуть пропозиції?

Усі скромно промовчали. Мемуне зітхнув.

— Далі. Нехай зупинять фургон. Хоча б під виглядом автоінспекторів. Щоб зняти підозри, нехай одразу починають вимагати гроші. Потім нехай застосують газові пістолети. Повторюю, вкрай необхідно взяти українців живими.

Двійка вчасно отримала наказ. Горчинський був навіть задоволений: «Свого часу, ще в Радянському Союзі, мені довелось бути і автоінспектором. Залюбки згадаю старі часи».

Тим часом його партнер вже набирав номер довідкової телефонної служби Маріуполя на мобільному телефоні.

— Довідкова? Будь ласка, міський номер міліції… Спасибі.

Він знову почав набирати номер.

— Міліція? — його голос досить вдало передавав хвилювання. — У мене вкрали машину. «Таврія«, світло-зелена. Номер 14–05 ДО. Зареєстрована в Маріуполі. А зараз мені на мобільник подзвонив приятель-далекобійник. Сказав, що бачив мене, тобто мою машину на північний захід від Миколаїва. Будь ласка, найдіть мою машину. Ага! Слава богу не забув… Візьміть до уваги: сусіди, які бачили групу викрадачів, твердять, що в одного з них був пістолет… Велике спасибі!

Горчинський взяв трубку і натиснув на кнопку повтору набору номера.

— Міліція? У мене вкрали легковушку. «Славута «зовсім новенька, біла. Номер 19–58 ДО…

А машини із захопленими хлопцями швидко продовжували рухатись у напрямі Карпат. Фургончик їхав поміж двома легковиками. Попереду виднівся будиночок звичайного стаціонарного міліцейського посту. Трійка автомобілів знизила швидкість і попленталась за якоюсь вантажівкою. На під'їзді до посту стояли троє міліціонерів. Неподалік від них знаходились ще двоє у бронежилетах, озброєних автоматами.

Шнейдер професійно відокремив озброєних, але нічого підозрілого не помітив: він знав, що озброєні міліціонери стали досить звичними на українських шляхах. Але якраз один з неозброєних показав легковику, який був попереду фургона зупинитись. Водій машини неохоче, але все ж таки виконав наказ. Фургончик об'їхав товаришів і без затримки попрямував далі.

«Схоже на звичайну перевірку. Можливо, будуть вимагати гроші. Якщо щось трапилось, то трохи згодом наші повідомлять«, — подумав керівник групи. Однак, за маневром фургончика, він не встиг побачити, що і другого їхнього легковика зупиняють, інакше б він одразу запідозрив гірше і, можливо, звернув би на іншу дорогу. Водій також не помітив, що другого легковика зупиняють, але, проїхавши півкілометра, він не побачив у дзеркальці знайому машину.

— Наших позаду немає, — доповів він.

— Мабуть, залишились для допомоги першій машині, — припустив Шнейдер.

Фургончик не встиг проїхати і п'яти кілометрів від нещасливого міліцейського посту, коли попереду, в полі зору водія, на узбіччі дороги показались ще двоє автоінспекторів. Цього разу міліціонер паличкою показав, що авто має зупинитись. Керівник подивився у дзеркальце, не побачив своїх машин і подумав: «Не вчасно вони затримались. Не вчасно«.

Машина повільно під'їхала до узбіччя дороги і зупинилась. До водія підійшов міліціонер і, лагідно посміхаючись, козирнув водієві.

— Сержант Горєльский. Порушуємо…

— Та ні, все було правильно, — відповів водій.

— Перевищено швидкість, — міліціонер різко крутонув палицею кудись назад і лагідно, але пильно подивився в очі водія, немовби очікуючи відповідної реакції.