Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

Шнейдер був незадоволений таким розвитком подій. Наполегливо шукати і знайти у досить великому місті чотирьох людей, захопити їх, а потім покладатися на випадок. А якщо митники не будуть такими продажними, як йому потрібно? Існує ж якась межа навіть у хабарника, яку той не зможе переступити. Крім того, у порту завжди багато зайвих очей. Ризик великий. Але наказ є наказ.

Він продовжував обдумувати варіанти плану виконання завдання і майже не прислухувався до голосу диктора, який з автомобільного приймача сповіщав про катастрофу: на сьогодні саме ця жахлива новина подавалась усіма інформаційними агентствами світу у якості делікатесу.

Сем Джош зайшов до кабінету начальника. Шеф указав йому на стілець біля столу. Черговий сів.

— Що з нашою групою? — запитав Годріч.

— Вони рухаються в напрямку Одеси, — доповів черговий. — Спробують оформити свій вантаж контейнером на «Амалію», яка через день вирушає у напрямку Стамбула.

— Дуже ризиковано, — сказав Годріч. — Що у нас є в запасі?

— Маршрут через австрійський кордон… Але він довший. Крім того, треба враховувати, що в такому разі доведеться перетинати ще декілька східноєвропейських кордонів…

— Не годиться, — вголос розмірковував шеф. — Має бути дещо інше…

— Аналітики завдання вже отримали, — Джош подивився на Годріча.

— Хай працюють, прискорте їх. Оперативна обстановка?

— Нового — нічого. Але, — він трохи затримався з відповіддю. — Щойно надійшло повідомлення: розбився літак наших ВПС, який летів на військові навчання. До речі, саме там, в Україні.

— Де конкретно?

— Військові навчання повинні відбутись в західній частині України. Літак розбився там же, при заході на посадку. За попередніми повідомленнями загинули всі. Кількість жертв підраховується, — сухо, по-військовому, доповів Сем.

— Зачекайте…

Годріч несподівано піднявся з крісла і підійшов до вікна. Очі його заблищали.

— Якби цього не сталось, ми повинні були б самі створити таку… ситуацію, — його голос був тихим, але трохи збудженим: доля підкидала несподіваний подарунок.

Джош почув фразу і здивовано подивився на начальника.

— Слухайте, Джоше, — Годріч повернувся до свого підлеглого і, вловивши деяку ніяковість у його очах, спокійно продовжив. — Зрозуміло це просто випадок. Але ж який випадок!

— Не розумію, сер.

Годріч підійшов до столу і нервово натиснув кнопку селектора.

— Зашифруйте негайно. Зміна наказу нашій групі в Україні: негайно змінити напрям руху — на Західну Україну, в район катастрофи нашого військового літака… Детальні інструкції — передасть черговий Сем Джош трохи пізніше.

Він повернувся до Сема.

— Я бачу треба пояснити… У випадку такої катастрофи перевіряти кількість загиблих десантників будуть тільки за нашими даними. Точніше за даними, які нададуть наші військові. Тепер головне: список загиблих повинен бути збільшений рівно на чотири прізвища. Вам зрозуміло?

— Так, сер. Тепер усе зрозуміло. Йду зв'язуватись з військовими.

— Йдіть.

Сем Джош вийшов із кабінету начальника здивований і стурбований одночасно. Навіть його, людину, яка звикла до швидких і неординарних рішень шефа, здивувала блискавична реакція на звичайне оперативне повідомлення. А стурбувала його фраза про можливе створення таких… як він сказав?… ситуацій у майбутньому. Однак вже загинули й можуть гинути наші хлопці. Ні в чому невинні хлопці. Сем звик до багатьох жорстоких рішень у своїй професії і на багато речей реагував так, як справжній розвідник. Холодно і тверезо. Можна використати ситуацію, яка вже склалась. Однак холоднокровне припущення щодо навмисного використання таких… ситуацій, це було незвичним і дуже засмутило його.

Три машини доїхали до найближчого перехрестя та повернули на північний захід: наказ було отримано і виконано.

Керівник групи дивився у вікно фургончика та задоволено посміхався: «А таки вміють там, на горі, в тихих кабінетах, оперативно реагувати та приймати добрі рішення. Якщо, звісно, виникає потреба.«

За вікном зелені дерева звично стояли на варті, супроводжуючи невеличкий кортеж. Шнейдер розвернувся до салону — зв'язані, про всяк випадок, хлопці спали в супроводжуванні трьох мовчазних охоронників — все йшло

так як треба. Але він був досвідченим шпигуном і йому зовсім не подобався перебіг подій: «Щось дуже гладко все проходить«.

І він мав рацію: радіомаячок ізраїльтян регулярно, погодинно передавав коротенького сигналу. У «Моссад «знали, де знаходяться американці з точністю до години. Там точно вирахували напрямок руху конкурентів — на Одесу. Невеличким групам, які поспішали до Маріуполя, був відданий наказ негайно рухатись у напрямку Одеси.