Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

— А можна мені в залі трохи відпочити? Ходимо ще зранку… Стомилась трохи.

Жіночка була досить гарненька і Сашко першим запропонував свого стільця дамі.

— Прошу, — галантно сказав він. — Відчувайте себе як удома…

— Спасибі, — вдячно подивилась на нього жінка і сіла.

— Нема за що, — відповів Сашко. — Мабуть, це досить важка робота ходити по квартирах…

— І не говорить… — вона охоче підтримала розмову. — Усе одно й те ж… А у вас тут, я дивлюсь, зовсім інакше. Не схоже на звичайну квартиру…

— Власне тут і була колись квартира, — продовжив Сашко на правах знайомого. — А тепер ми тут працюємо…

— А чим же ви займаєтесь? Якщо, зрозуміло, не секрет.

— Розумієте, в нас різні види діяльності… — почав здалеку Сашко.

— Розумію — комерційна таємниця, — перебила його жінка.

— Ні, — трохи образився Олександр. — У нас, можна сказати, інтелектуальна робота. Впроваджувальна діяльність…

— Та невже? Я думала, що всі зараз того… торгують…

Вадим та Віктор мовчки дивились на них. Вадиму така жвава бесіда не подобалась. Він сам не знав, чому, але не сподобалась йому ця жінка і все. Щось у її запитаннях було несправжнє. Зовні виглядало, що вона цікавилась просто так, з увічливості, але щось таке в її голосі насторожувало.

— Ми винаходимо нові рішення старих проблем… — продовжував Сашко.

Вадим не витримав і вирішив утрутитися.

— Олександр, — він повернувся до жінки. — До речі, його звуть Олександром, хоче сказати, що ми робимо звичайні речі на зразок елементів сигналізації… Тобто різні електронні прилади, які потім-таки продаємо…

— Ну ми не тільки сигналізацію… — трохи обурився Сашко.

— Переважно електронні саморобки, — із наголосом на слові саморобки сказав Вадим.

Нарешті Олександр зрозумів, що Вадим чомусь не хоче говорити багато при незнайомих.

— А й справді, — посміхнувся він до незнайомки. — Щось я вирішив нас перехвалити. До речі, а вас як звуть.

— Ніна, — вона чомусь показала Сашкові своє нерозгорнуте посвідчення, яке і досі тримала в руці.

— Досить рідке ім'я…

З кухні вийшли Анатолій і перевіряючий.

— Усе в порядку, — мужчина ховав до невеличкої сумки помазок. Він звернувся до своєї супутниці: «Можна йти далі».

— Я ж говорив — нас нещодавно перевіряли, все в повному порядку.

— Вибачте, що потурбували, але самі розумієте, служба є служба, — розвів руками перевіряючий.

Жінка піднялась.

— Спасибі за невеличкий відпочинок.

— Нема за що, — повторив стандартну фразу Сашко.

Незнайомці вийшли. Анатолій зачинив за ними двері.

— Щось вони мені не сподобались, — сказав Вадим.

— Мені теж, — погодився з ним Анатолій.

— Та що ви, — сказав Олександр. — Досить приємна жіночка…

— Хай з ними… Так на чому ми зупинились? — конкретизував питання Віктор.

— Анатолій щось хотів запропонувати, — підказав Віктор.

Толик здивовано подивився на Віктора. А потім згадав: «Я хотів додати… Якщо, наприклад, злочин зчинила група злочинців, то до прижиттєвого ув'язнення засуджується вся така група. Однак, коли хтось із цієї групи не має на собі крові, або його силою примусили зробити щось злочинне, то він може отримати інший строк. Не прижиттєвий…

— Якщо викриє співучасників… — догадався Віктор.

— Тобто вигідніше донести… — підсумував Анатолій.

— Зараз це виглядає саме так. Але з часом, при зменшенні кількості злочинів така пропозиція відпаде сама собою…

Фальшиві перевіряючі поквапливо вийшли з офісу невеличкої фірми. Звичайні працівники служби міськгазу піднялись би вище, на другий поверх, а ці попрямували подалі від під'їзду.

— Упевнена, що це саме ті, хто нам потрібен, — тихо сказала жінка своєму супутникові. — Я вже встигла трохи їх «промацати»: сфера діяльності — розробка та впровадження електронних саморобок. А коли один із них хотів сказати трохи більше, то другий одразу згорнув розмову під приводом комерційної таємниці.

— Подивись на їхній офіс: комп'ютер, осцилограф, багато інших приборів. Це справжня лабораторія.

— Згоден. Дуже вже багато збігів. Негайно зв'язуємось з базою. Детально розберемось на місці.

Вони підійшли до іншого будинку і сіли на край лавки біля під'їзду, так щоб їх ніхто не міг почути. Але навіть якби хтось і почув, то він все одно нічого не зрозумів би, бо чоловік дістав із кишені стільникового телефону, набрав номер і сказав лише одну фразу: «Можна виїжджати.»

Для американського агента, який виконував функції координатора, в той час коли інші агенти «працювали в полі», це означало, що треба повідомити усіх агентів про загальний збір на заздалегідь визначеному місці — операція підходить до завершального етапу.