Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

— То відповідальність за це буде нести знов-таки злочинець! — додав Сашко.

— Здається логічним, що з часом доведеться утримувати доведеться лише одного злочинця. Крім того, прогнозую, що бажаючих переступити закон на таких умовах повинно стати значно менше, — підняв пальця догори Віктор.

— Ось тут потрібно буде правильно зорієнтувати журналістів на висвітлення процесів у такій в'язниці, — сказав Анатолій.

— Хлопці! — вигукнув Вадим. — Шкода, що ми не народні депутати: особливість цієї пропозиції у тому, що її можна впровадити прямо зараз. Не гаючи зайвого часу.

— Як добре, що ми не народні депутати, — саркастично посміхнувся Анатолій. — Попусту не теревенимо…

— Зачекайте, хлопці. Не треба зайвої ейфорії, — перебив його Вадим. — Адже в житті бувають різні ситуації. Наприклад, син у стані афекту ненавмисне вбиває свого батька, який у стані сп'яніння кривдить та б'є його матір. Я читав про такі випадки. Так куди відправити такого хлопця? До патологічних убивць?

— Досить серйозне зауваження, — погодився Анатолій. — Треба придивитися до цього питання більш уважніше.

— По великому рахунку і ненавмисні вбивці є вбивцями, — парував Віктор.

— А самозахист? — замислився Сашко. — А вбивство мимоволі?

— Як це? — запитав Анатолій.

— Ну, наприклад, я працюю на даху дома, в мене з рук випадає цегла і падає вниз на когось… Або фармацевт ненавмисне переплутав рецепти… Або хірург невдало зробив операцію…

— І далі, — утрутився Вадим. — Потрібно буде якось ділити усіх убивць за статевими ознаками, а, можливо, і за віком: я маю на увазі вже згадуваного хлопчика…

— Однак думка про концентрацію усіх убивць в одному місці заслуговує на увагу, — сказав Віктор. — І я гадаю, що дійсно доведеться розділяти вбивць за ознаками злочину. Тобто головне сконцентрувати в одному місці, так би мовити, патологічних убивць, а «ненавмисних», яких не виправдано судом, тримати біля за окремою загорожею.

— А ти не подумав, що тоді патологічні за будь-яку ціну намагатимуться попасти до «ненавмисних», — Вадим виразно подивився на Віктора.

— Тоді, коли станеться смертний випадок там, у «ненавмисних», вбивцю, або вбивць перевести до патологічних, — відповів Анатолій.

— А «патологічні» підлітки? Їх куди? — не здавався Вадим.

— До патологічних підлітків, — не здавався й Анатолій. — Тобто, взагалі, можна запровадити спеціалізовану в'язницю, розділену на дві зони по чотири сектори: зони — «патологічна» та «ненавмисна». І в кожній зоні сектори: чоловічий, жіночий та два для підлітків.

— Хлопці, — Сашко здавалось засидівся без пропозицій. — Адже ми взагалі ведемо мову про засуджених до смертної кари, точніше до довічного ув'язнення. А «ненавмисні» до цієї категорії не відносяться. Звідси розділ убивць може бути тільки за статевою ознакою.

— Точно! — погодився з ним Анатолій. — Пропоную ще…

Його перебив дзвінок.

— Отак завжди, — дещо ображено вигукнув Віктор. — Не дадуть попрацювати… Адже на дверях висить об'ява, що фірма тимчасово закрита… Ну невже не зрозуміло, що нас тут немає?

Але хтось стукав дуже настирливо.

— Доведеться відкрити, — піднявся зі свого місця Анатолій. — Усе одно треба трохи відволіктись від не дуже приємної теми.

Він відчинив двері.

Біля порога стояли двоє: чоловік середніх років та молода жінка.

— Служба міськгазу: перевіряємо роботу димоходів, — лагідно посміхнувся чоловік і протягнув Анатолію невеличку книжечку. — Ось моє посвідчення.

— Так нещодавно ж перевіряли, — незадоволено сказав Анатолій. — У нас усе нормально. До того, ми практично не використовуємо газу. У нас є відповідні документи… Віктор! Принеси, будь ласка, папери по газу. Тут нас знову перевіряють.

— Говорив же: не треба розміщувати офіс у звичайній квартирі! — пробуркотів Віктор, але пішов до шафи з документами.

— Вибачте, але ми повинні перевірити все особисто. Це повторна перевірка. Розумієте, наші попередники, як би це сказати, не дуже сумлінно попрацювали… — чоловік відверто подивився на Анатолія.

— Що ж, коли потрібно, то перевіряйте, — із неохотою погодився Анатолій і відійшов від дверей.

Пара перевіряючих зайшла до офісу.

— Будь ласка, проходьте, — виконував роль хазяїна Анатолій. Він показав гостям напрям до іншої кімнати і передав їм папери, які подав йому Віктор. — Тут була кухня.

Олександр та Вадим також піднялись зі свої місць: цікаво було хоч якось відпочити від напруженої роботи. Прибульці досить повільно пішли у вказаному напрямку. Але молода жінка затрималась в кімнаті біля дзеркала. Подивилась в нього, посміхнулась у відображенні до хлопців і сказала: