Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

Президент особисто затвердив його доповідь та надав йому повноваження діяти відповідно обстановці. Правовою підставою цього стали положення того самого секретного меморандуму, сім сторінок якого були підписані Гаррі Труменом в далекому 1952 році.

/*Трумен Гаррі (1884–1972) — президент США з 1945 по 1953 роки.*/

Годріч був задоволений цим рішенням: усе йшло за його розрахунками. За його особистим планом. Залишалось знайти винахідника впливу або винахідників. І отримати владу над світом.

Тим часом оті самі винахідники сиділи у своїй конторі і розмірковували над бурхливими подіями останнього часу.

— Я не знаю, як трактувати те, що відбулось в нашому місті, але мені не подобається ця хвиля насильства, — заявив Вадим.

— Не хочу повторятись, — сказав Сашко, — але скажу знову: може це якійсь побічний ефект впливу?

Анатолій подивився на нього і запитав:

— А на чому базується твоє припущення?

— Ми не вивчили саме явище і приступили до великомасштабних експериментів, — відповів Олександр. — Хіба цього не достатньо?

— Зрозуміло, що достатньо… — погодився з ним Анатолій. — Але ж після останнього використання впливу ситуація стабілізувалась…

— Так, стабілізувалась… Але чого чекати далі? — сказав Віктор.

— Не знаю, чому, але я не можу відбутися почуття, що в даному випадку ми мали справу зі штучно розробленими подіями, — висловив припущення Вадим.

— А на чому базується твоє припущення? — повторив запитання Анатолій.

— Спочатку відповім Сашку. У мене не виходить із голови те, що масштаб цих заворушень був значно більшим зони нашого впливу… Адже ми поки що можемо впливати переважно на Лівий берег, тобто лише на певну частину міста. А ці заворушення почались практично одночасно по всьому місту…

— А ти не виключаєш, що носії нашого впливу не могли передати його далі? — припустив Віктор. — Адже такого варіанта ми ще не розглядали.

— Може, і могли. Ми не знаємо точного механізму дії впливу та характеру його розповсюдження, — відповів Вадим. — Але мене непокоїть склад бешкетників. Якщо це була побічна дія, то, погодьтесь, в заворушеннях повинні були взяти участь тільки потенційні виборці. Тобто люди старше вісімнадцяти років. Однак переважна більшість бешкетників, ви самі бачили, складалась з молоді до вісімнадцяти…

— Ти хочеш сказати, про ту нестійку частину суспільства, яка найлегше піддається на підбурювання? — підхопив ідею Анатолій.

— Так. Особливо під впливом різних розігріваючих засобів…

— Але кому було потрібно під'юджувати молодь у нашому місті? — здивовано запитав Олександр.

— Я не знаю… Але саме це питання непокоїть мене більш за все, — зітхнув Вадик.

— Невже ти хочеш сказати, що про наше відкриття хтось дізнався… — почав Віктор.

— … і це, безсумнівно, закордонні розвідки, які зацікавились нами? — таємничим голосом закінчив речення Олександр і посміхнувся.

Вадим знову глибоко зітхнув.

— Можливо, я і перебільшую, але виключаю такої можливості…

— Вадик у дитинстві начитався детективів, — Віктор виразно подивився на Вадима. — Тому й не дивно, що зараз йому усюди уявляються шпигуни.

— Але якщо і насправді так, — тихо сказав Анатолій, — то може нам має сенс приготуватись до найгіршого перебігу подій…

— До чого? — здивовано подивився на нього Сашко. — Ми що, фахівці-розвідники? Як ми взагалі встановимо факт слідкування за нами? А, може, і зараз нас хтось підслуховує?

Він подивився на вхід, м'яко встав зі свого місця, підійшов до двері, обережно відчинив її подивився назовні й знову зачинив її, але цього разу на замок.

— Нікого нема, — із грайливим полегшенням зітхнув він. — А двері я зачинив на всяк випадок: може Вадик і правий. Відкриття такого масштабу… Наші експерименти… Припускаю, що вони могли бути поміченими досвідченими аналітиками розвідувальних служб.

— Якщо серйозно, то ми, здається, дещо поспішили проявити себе на виборах президента, — сказав Анатолій. — Дію впливу ми перевірили, але, здається, привернули зайву увагу.

Він нічого не сказав, але хлопці і самі пригадали, що тільки Толик виступив проти проведення експерименту на виборах.

Віктор подивився на хлопців.

— Ну що ви, хлопці? Які там розвідки. Ну було трохи шуму з тими виборами. Ну і що? Щось ми дуже швидко повірили у шпигунські пристрасті…

— Однак. Усе може бути… — не здавався Вадим. — І шпигунські пристрасті також не виключаються.

— Зрозуміло, що може, — не погоджувався Віктор. — Але, які шпигуни в нашому Маріуполі… Це вже занадто…