Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

Розвідувальна служба цієї близькосхідної країни також одразу зрозуміла яку цінність уявляє собою відкриття масового впливу на людей. І «Моссад», не гаючи часу, також послала свою групу досвідчених агентів із числа колишніх громадян Радянського Союзу: вони добре знали мову, звичаї, місцевість. Тому мали деяку перевагу перед американцями при виконанні такого складного завдання.

Зрозуміло, що розвідники обох країн не могли просто так потрапити до України. Колись це була досить важлива частина території СРСР за Залізною завісою.

Частина американської групи прибула до Києва під офіційним прикриттям: приватні підприємці та журналісти. Дехто з чиновництва в МЗС здивувався досить несподіваною цікавістю до вільної економічної зони в Маріуполі. Справа була в тому, що існувала така зона лише на папері. Тому їм хотілось дуже знати про невідомі їм перспективи можливого збагачення на цінній інформації. Крім того, вони здогадувались, що ситуація якимось чином пов'язана з виборами.

Наступного дня Джош стурбовано доповів Годрічу:

— Наші агенти доповідають, що зустріли в Маріуполі двох відомих їм агентів із «Моссад». Особисто я не вірю, що Ізраїль паралельно з нами провів кропітку роботу по вивченню ситуації. Звідси невтішний для нас висновок: скоріш за все у нас існує джерело витоку важливої інформації…

— Негайно перевірити усіх, хто мав доступ до цього проекту! Усіх без виключення. Перевіряти навіть мене!

«Отакої, — подумав Сем. — Добре, що хоч мені довіряє». А вголос сказав:

— Перевірка вже почалась.

— Добре. Коли плануєте закінчити?

— З огляду на те, що з цією справою працює дуже обмежене коло людей, сподіваюсь, що перші результати будуть вже завтра вранці…

— Усе ж таки покваптесь. Згоден, що ізраїльські агенти з'явились там не випадково. Які будуть пропозиції по виключенню з роботи наших конкурентів у Маріуполі?

— Я якраз хотів доповісти щодо них. Справа в тому, що «Моссад» працює по повній програмі: наші встановили наявність групи з п'ятнадцяти осіб. Дванадцять чоловіків та три жінки. Агенти чекають подальших розпоряджень щодо дій.

— Треба негайно збільшити кількість наших агентів.

— Так, сер. А що робити з ізраїльтянами?

— Усіх знищити!

Джош трохи здивовано подивився на шефа, який був незвично збуджений, але звично відрапортував:

— Буде зроблено, сер. Але можуть бути проблеми з місцевою владою…

— Організуйте анонімні дзвінки до їхніх органів внутрішніх справ. Активізуйте місцеву пресу. Спишіть вбивства на місцевих злочинців або приїжджих гастролерів.

— Так, сер. Але на наступній зустрічі керівників розвідок ми мусимо щось говорити. Не виключено, що керівництво «Моссад» також може замислитись. Можливо їхні агенти вже встигли доповісти своїм, що також бачили наших людей. Крім того, через джерело витоку інформації вони зараз на крок попереду нас.

— Спробуйте списати все на місцевих злочинців, — повторив Годріч.

— Яким чином?

— Слухайте, Семе. Ви розумна людина. В «Моссад» добре розуміють, що така кількість агентів не може прибути в місто і жити в готелях. Більшість їхніх агентів працює під легальними вивісками. Невже так важко уявити декілька пограбувань?

— Декілька пограбувань не важко. Але п'ятнадцять осіб…

— Розумію, що це забагато, — Годріч замислився. — Тоді ось що. Спробуйте спровокувати великі зіткнення між місцевими злочинними групами. Щось на зразок гангстерської війни, як у наших фільмах. Організуйте масові безпорядки в місті за допомогою дрібного елементу. А під шумок уберіть наших конкурентів. В такому випадку, до речі, можна буде звалити відповідальність на них. Організуйте місцеву пресу.

Джош посміхнувся: «Чиста робота».

— А як віднесуться до неординарних подій урядові структури України?

— А як вони віднеслись до результатів виборів? Як завжди спишуть на погану роботу якогось місцевого чиновника… Або будуть-таки шукати наслідків роботи «добродіїв» з-за кордону. Ми їм допоможемо… Можна натякнути… На так зване близьке закордоння.

— Дозвольте виконувати?

Годріч стверджувально кивнув. Джош повернувся й пішов до виходу з кабінету. Але зупинився, повернувся до Годріча і спитав:

— Останнє питання, сер. Яка кількість помічників нашій групі буде доречна?

— Пошліть стільки, скільки вважаєте за потрібне. Але, зрозуміло, не більше п'ятнадцяти. Натовп дуже важко організувати на плідну роботу.

Сем кивнув на знак згоди та вийшов із кімнати. Годріч залишився сидіти у своєму кріслі. Ситуація розгорталась по небажаному сценарію. Він подумав: «Багато хто хоче оволодіти надзброєю. Треба якнайшвидше ліквідувати витік інформації у нашій структурі.»