Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

Прем'єр пильно подивився в очі керівника розвідки. Той витримав погляд.

— Повторюю, я дуже добре вас розумію. І я у своєму розумі. Прошу тільки вислухати, бо остаточне рішення буде за вами. Дозвольте продовжити, пане прем'єре.

Прем'єр ствердно кивнув.

— Військова операція необхідна. Я довго думав над цим питанням. Нам не вдасться викрасти розробників так, як свого часу ми викрали Ейхмана: їх будуть дуже пильно охороняти. Однак треба врахувати психологічні аспекти. Відверто кажучи, використання розвинутих технологій у військовій справі розучило американців воювати. Не секрет, що їхні рембо та термінатори є вправними героями лише в кіно. При реальних обставинах вони вводять своїх вояків в зони конфліктів лише тоді, коли для них немає прямої загрози. Вони навіть не уявляють, що бойові дії можуть розвернутися на їхній території, де війни не було вже досить давно.

— Як ви взагалі уявляєте собі таку військову операцію?

— Перед нападом буде проведено інтенсивну інформаційну підготовку. Тобто або через наше посольство, або через будь-які інші офіційні установи ми попередимо американців про наявність даних, що готується напад на Сполучені Штати за підтримки якогось міжнародного терориста. Немовби нашим агентам вдалось отримати з різних джерел інформацію, що цей напад перевершить навіть напад на центр торгівлі у Нью-Йорку…

— Це вже конкретніше, але як можна перевершити той напад? — запитав прем'єр.

— Ми спрямуємо цю «інформацію» таким чином, що майбутній напад можливо буде торкатися безпосередньо Білого Дому та Пентагону. Як і після тих вересневих подій американці зреагують дуже швидко. Однак вони будуть пильно дивитися у небо і не помітять дій на землі. Наша військова операція буде проводитись під цим прикриттям. Тобто після нападу «терористів» американці, не маючи часу детально проаналізувати ситуацію, неодмінно прийдуть до тих висновків, які ми попередньо підкажемо. А нам зараз дуже важливо виграти час.

Збройні питання: міномети, ракети та інше. Це питання вирішуватиметься прямо на місці. Наші бойовики почнуть діставатись до місця призначення одразу після вашого наказу. Зрозуміло, що вони поїдуть в якості туристів, бізнесменів, журналістів, студентів… Зрозуміло також, що вони поїдуть з сірійськими, ліванськими та іншими пашпортами: на випадок перевірок.

— Успіх операції?

— Зробимо все, що в наших силах.

— Цього недостатньо. Якщо операція не вдасться…

— Введемо прикриття: переведемо рейки на міжнародний тероризм і залишимося в стороні. Власне, ми повторимо маневр однієї добре відомої нам держави, яка під «терористичним» прикриттям, змусила зомбованих пілотів спрямувати літаки на будинки-близнюки у тому самому вересні, у тому самому Нью-Йорку. А потім «підказала» американцям напрямок пошуку терористів на близькому Сході. Ми повинні виграти.

Останню фразу мемуне сказав з наголосом на другому слові.

Прем'єр підвівся зі свого місця та вийшов з-за столу. Він підійшов до шафи з книгами та подивився на них, немовби чекаючи відповіді на надзвичайно складне питання. Величезна відповідальність навалилась на його плечі. Деякий час він стояв так мовчки, а потім повернувся до свого співбесідника.

— Дійте, — тихо сказав він.

Наближався вечір. Шнейдер набрав номер на мобільному телефоні.

— Ми на півдні від міста призначення. Відстань — біля кілометра, — доповів він і почав слухати.

— Нас четверо і вантаж, — сказав він через декілька секунд.

Потім він вимкнув телефон і повернувся до своїх.

— Операція доходить кінця. Зараз за нами прибудуть. Охорону забезпечують наші. Транспортуємось разом з усім вантажем.

Члени групи з полегшенням зітхнули: операція була досить важкою, вони всі втомились і їм дуже не хотілось вибиратись з країни самотужки. Крім того, кожен відчував, що команда підібралась вдала і хотілось ще хоч трохи побути разом: хто знає, коли вони знову зможуть зібратись разом.

Через декілька хвилин до них наблизився мікроавтобус і зупинився в декількох метрах від групи, біля смуги смерек. З машини вийшов водій у формі вояка-американця. Він пильно подивився на групу, щось тихо сказав по мобільній радіостанції і нею показав на фургончик. Потім він повернувся до Шнейдера і тихо сказав:

— Привіт, Якобе. Як справи?

— Привіт, Джоне, — тихо відповів йому Шнейдер. — Все нормально.

— Треба швидше завантажуватись, — з полегшенням зітхнув військовий. — Ми тут не можемо тягнути до нескінченності. Вантаж цілий?