Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

Йдучи коридором, Анатолій, дивився навколо: крім нечисленних, озброєних і мовчазних охоронників йому ніхто не зустрівся. Ліфт. Дев'ятий поверх.

Його ввели до кабінету Годріча.

— За вашим наказом, сер, — сказав офіцер охоронної служби, повернувся і вийшов.

Анатолій оглянувся довкола себе. Він побачив двох чоловіків, один з яких сидів за столом, а другий — в стороні, з папкою на колінах.

«Двоє. Шеф та перекладач. Шеф ще так собі, подивимось, а от перекладач якійсь недобрий», — подумки він зробив попередній розклад сил.

Годріч жестом запросив Анатолія сісти.

— Ласкаво просимо у Сполучені Штати Америки, — лагідно посміхаючись англійською мовою звернувся він до Анатолія і виразно подивився на перекладача.

— Дабр? паж?лавать в Саєдінь?нниє Шт?ти Амєрікі, — безвиразно переклав той.

Анатолій досить добре знав російську мову, але ніяким чином не збирався принижувати своєї гідності, тому і не звернув ніякої уваги на таку «дрібничку». Він пригадав, як його завжди дратувало, коли українські офіційні особи переходили на мову закомплексованих на своїй великодержавності московських журналістів, які, беручи інтерв'ю в Україні, навіть не перепрошували і одразу починали звертатись по-московськи.

Крім того, це невеличке непорозуміння з самого початку поставило його в позицію заздалегідь ображеного, що потім також, при нагоді, можна буде використати.

— Якщо я правильно зрозумів, я знаходжусь у Сполучених Штатах Америки, — спокійно українською промовив Анатолій, сів в запропоноване крісло і також подивився на перекладача.

Той дивився на хлопця і мовчав. Годріч повернувся до нього.

— Проблеми з перекладом? — суворо спитав він.

— Він розмовляє не на російській, сер.

Анатолій спокійно дивився на американців, переводячи погляд з одного на другого.

— Ви вільні, — звернувся до перекладача Годріч.

Він натиснув кнопку.

— Негайно фахівця з української мови із навичками стенографії до мене! — нервово було віддано наказ.

Неприємний перекладач вийшов.

— Ви розмовляєте англійською? — про всяк випадок запитав Годріч.

— Так, але моя англійська дуже погана, — повільно, чітко вимовляючи кожне слово відповів Анатолій.

— Гадаю, що ви все ж таки знаєте російську. Ваша країна…

— Моя країна, здається, незалежна. І якщо ми торкнулись питання мови, то на мою думку, незалежна саме від Московії.

— Ви любите свою країну…

— Можна вважати що так.

Годріч люб'язно посміхнувся, але його дуже не задовольнив початок розмови, починав дратувати повільний темп допиту, при якому ініціатива, здавалось, переходила до його співбесідника, дратували також і його незрозумілі відповіді.

«Коли ж прийде перекладач? Цей хлопець щось дуже спокійний. Можливо я помилився і він є лідером групи? Але мені треба поспішати: за своїм статусом я не зможу довго тримати справу під своїм контролем. Президент може передати її до ЦРУ». — подумав він і сказав:

— Якась непевна відповідь…

Анатолій з цікавістю подивився на нього.

— Якщо вас дуже цікавить розгорнута відповідь на це питання, то я залюбки…

— Ні, ні, не треба… Краще ось що. Скажіть відверто, отой фокус з виборами… Як ви це зробили?

— На відміну від вас, я на одне питання відповідь вже знаю: незаконний фокус з викраденням чотирьох чоловік з суверенної країни та перекиданням їх сюди — це ваших рук справа. Як це розуміти?

— Розуміти треба так: не як, а чому, — Годрічу сподобалась власна відповідь. Він навмисне не зреагував на адресоване йому запитання: це справа дуже поганих слідчих, які підкреслюють дрібниці, а потім дивуються, що піддослідні замикаються в собі та не довіряють їм.

— Тоді чому нас викрадено та фактично заарештовано? Де мої товариші?

— Звичайно, можна погодитися з тим, що вас доставили сюди дещо незвичним образом. Але цього вимагали обставини.

Годріч навмисне зайняв позицію виправдання своїх дій: цим він намагався приспати пильність Анатолія.

— Можу засвідчити, — продовжив він, — що інші члени вашої групи здорові та знаходяться у пристойних умовах. Ви, гадаю, керівник групи…

— Кожен може вважати що захоче… А ваші слова про пристойні умови для мене є просто словами…

Відчинились двері і до кабінету ввійшла гарненька жінка.

— Перекладач, сер.

— Будь ласка, проходьте та сідайте, — показав їй місце Годріч.

Вона сіла на стілець і подивилась на начальника.

Той посміхнувся і повторив своє привітання, ясно натякаючи на новий початок допиту.