Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

01:00. Розсипано порошки. Газ, що утворювався, був важчий за повітря і непомітно потягнувся за легеньким вітерцем. Всі бойовики — в протигазах — чекали наказу в трьох вантажівках.

01:10. По розрахункам газ повинен був почати діяти на місці подій. Керівник махнув рукою і вантажівки швидко рушили до головного в'їзду в штаб-квартиру.

01:14. Вантажівки дістались головного в'їзду. З головної машини вискочили двоє бойовиків з зарядженими гранатометами і ще двоє з гранатами. Чотири постріли — і вантажівки-танки рушили в зроблений отвір. Ще два постріли — і нейтралізовано високовольтну огорожу.

Вантажівки в'їхали на заборонену територію та під'їхали до темної будівлі. Бойовики швидко висипали з вантажівок. Вісім з них залягли біля машин: четвірки прикривали напрямок атаки і шлях відходу. Троє почали розгортати машини для відходу. Інші швидко побігли до будівлі.

Зі сторони охоронців не пролунало жодного пострілу. Охорона не чинила ніякого опору. Їм було смішно дивитись один на одного. І ще більше веселилися ті з них, хто побачив дивних людей у протигазах.

— Дивись, Джордж! — реготав товстий охоронник. — А ти говорив, що інопланетян немає!

Він трусився від реготу, показуючи своєму колезі нападників.

— Ха-ха-ха! — хихотав Джордж. — Вже не можу сміятися. Живіт вже болить. Давно я так не сміявся! Я такого ще не бачив! Тільки це не інопланетяни — це жаби!

Охоронці і робітники АНБ були майже у несамовитому стані.

«Здається, наші хіміки чогось не доробили, — подумав керівник групи. — Неприродна поведінка супротивника розслаблює, мабуть треба було додати у суміш трохи сльозоточивого газу».

— Вперед, — не звертаючи на охоронників ніякої уваги, показав долонею напрям руху командир. — Шукати по кімнатах. Особлива увага на червоні стіни.

Троє бойовиків різонули кульовими чергами по відеокамерах — на всяк випадок, щоб не було видно скутих рухів полоненого студента.

01:16. Нападаючі розсипались по поверхах будинку. Завдання було відоме: треба захопити живими чотирьох хлопців, фото яких їм показали заздалегідь — агенти «Моссад» в Маріуполі під різними приводами встигли побувати в домівках у хлопців.

01:19. Командир та ще п'ятеро бойовиків разом з арабським студентом піднялись сходами на четвертий поверх.

Охоронець біля ліфта, зрозуміло, сміявся.

Командир холоднокровно застрілив його. Підійшов до вбитого, взяв його пістолет, повернувся до студента і повторив дію. Двоє його помічників швидко перевірили сусідню кімнату — там нікого не було — кинули туди гранату і втягли два трупи до неї. Студента прикрили розбитою шафою біля вікна, а охоронця залишили біля дверей.

По всьому будинку йшов інтенсивний пошук, відеокамери руйнували, але в декількох місцях їх залишили «непоміченими».

Годріч міцно спав у своєму кабінеті і навіть не відчував, що його величним задумам настав кінець.

Хлопці також спали, як звичайні люди, і не відчували, що відбувається навкруги. Кожен з них майже напевно знав, що завтра вони зустрінуться всі разом і спробують звільнитися з полону.

01:23. Двері в кімнату Анатолія різко відчинилися і бойовик увімкнув світло.

Через декілька секунд він натиснув кнопку на мобілці.

— Здається, знайшов, — сказав він арабською.

Бойовики швидко сконцентрувались біля кімнат хлопців. В кімнатах відчувався слабкий запах хлороформу.

— В одній кімнаті знайдено старенький комп'ютер, книги та різний мотлох, — доповів один з них керівникові і пояснив. — Здається, це їхнє.

— Забираємо все з собою, — швидко розпорядився командир. — Потім розберемось.

01:26. Хлопці не помітили, як їх, сонних, м'яко підняли та понесли до виходу.

— Відходимо, — віддав наказ керівник операції.

01:29. Бойовики вибігли з будинку та почали заскакувати до вантажівок. Всередині машин пройшла швидка перевірка наявного складу. Всі доповіді командир операції отримав арабською мовою.

01:31. Всі машини рушили на місце розгортання.

На головну частину операції — від початку проникнення у будинок і до відходу — планувалось не більше двадцяти п'яти хвилин. Ізраїльтяни впорались за сімнадцять.

01:35. На місці розгортання всі швидко роздяглись, склали увесь маскувальний одяг, протигази та зброю до однієї з вантажівок і розсипались по своїх легковиках.

Тільки двоє залишились на хвилину: щоб облити непотрібні вже машини бензином і підпалити їх.

Рушили. Позаду почувся вибух.

До третьої ночі майже всі бойовики повернулись до своїх мотелів, кемпінгів, автостоянок, знову стали туристами та студентами зі справжніми документами, а через годину всі спали міцним сном.