Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

Ранком перші шпальти усіх газет Сполучених Штатів Америки «розкривавились» заголовками. Студії телебачення «вибухнули» екстреними випусками новин.

«Терористи оголосили війну», «Черговий оскал терору», «Бойові дії за 20 миль від Білого Дому», «Найзагадковіша загадка Палацу Загадок», «Агентство, яке знайшли», «Хто постраждає завтра?», «Нова війна?»…

Коментатори усіх мастей та рангів з трагічними виразами на обличчі, з надривом в голосі, зі сльозою на кінчику пера щосили смакували надзвичатинку. Але за награним театральним трагізмом відчувалась загальна роздратованість нездатністю влади ефективно протистояти потенційним ворогам.

Оскільки напад був здійснений не проти цивільного об'єкту, і вражаючих слідів руйнувань, окрім огорожі, не було, то подія явно не «тягнула» на рівень національної трагедії, тобто доводилось дещо інакше розставляти акценти коментарів. Журналісти починали дуже обережно ставити питання про відповідальність за те, що відбулось, про наміри нападаючих і взагалі висувати версії хто ж таки осмілився напасти на провідну розвідувальну установу держави.

В нервовій обстановці розпочалась нарада вузького кола керівних осіб держави.

Президент жбурнув на стіл купу газет:

— Хто доповість про все це?

Директор ФБР підвівся з місця:

— Я можу доповісти про наші попередні висновки. Напад було здійснено групою до ста чоловік. Діяли професіонали. Все почалось з газової атаки. Склад газу з'ясовується. Були підірвані вхідні ворота, ймовірно гранатометами. Нападники в протигазах, озброєні легкою стрілецькою зброєю, проникли до будинку. Ми додатково з'ясовуємо дані по пістолетах та автоматах, що були кинуті нападниками у вантажівку, яку вони потім підірвали. Одного з нападаючих було вбито. Ймовірно, охоронцем. Ми вже з'ясували, що це студент з однієї з арабських країн. Ймовірно, нападаючі не встигли його знайти та забрати за браком часу…

— Тобто знову арабський слід? — перебив його президент.

— Не виключено. Як вам відомо, нещодавно ми отримали з різних джерел інформацію про можливий терористичний напад…

— Тобто ви не впевнені.

— Точніше, пане президенте, ми впевнені, що це був не терористичний напад. Бо його було здійснено на дуже обмеженій території і нападники добре знали, що їм потрібно було шукати. Встановлено, що вони викрали тільки чотирьох хлопців, яких вивезли з України, а також все їхнє обладнання та книги.

— Це пов'язано з проектом Годріча?

— Так, пане президенте. Годріч тут неподалік, ми взяли його з собою для пояснень.

— Годріч зачекає. Гадаю, що багатьом з присутніх нічого невідомо про цей проект, — президент суворо подивився на членів Ради. — Щодо проекту. Годріч зв'язувався зі мною. Просив декілька днів на закінчення роботи з цими хлопцями. Мені доповідали, що вони винайшли вплив на маси людей на невеликій території. Ви всі пам'ятаєте ту скандальну історію про вибори українського президента.

Він замовчав.

— Вибачте, пане президенте, — втрутився директор ЦРУ. — Слід додати, що нещодавно в АНБ була викрита ізраїльська шпигунка. Був знайдений виток інформації до «Моссад». Більше того, ізраїльтяни розпочали операцію паралельну нашій на території України. Нам довелось застосувати крайніх заходів: частину ізраїльських агентів довелось нейтралізувати.

— Невже це вони провели цю атаку? — спитав президент.

— На цей час — невідомо, — відповів директор ЦРУ. — Ізраїльтяни відповідають, що вони тільки-но викрили працівника «Моссад», який працював на арабів. Тобто виток інформації поширюється.

— Ситуація ускладнюється, — зробив висновок президент. — Я хочу знати: чи дійсно той винахід такий важливий?

— Пропоную запросити сюди Годріча, — сказав віце-президент. — Цікаво послухати його звіт.

Через хвилину Годріч зайшов до кімнати і залишився стояти перед членами Ради: він розумів, що саме йому доведеться нести всю відповідальність, але не збирався здаватися просто так.

— Що ви можете сказати про причини нападу? — запитав його президент.

— Пане президенте. Причина одна — викрадені винахідники впливу на людей.

Годріч вирішив не приховувати нічого: він знав, що програв, але мав слабку надію вивернутися зі становища і, хто знає, можливо, знову опинитися на коні. Невдалий наполеончик сучасності розміркував так: «Президент — дурень: він так і не зрозумів, що це була моя власна операція. Кінець-кінцем, моєї провини в цих подіях немає. А за напад нехай відповідають ті, хто повинен був охороняти штаб-квартиру АНБ».