Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

— Щодо цього — можете бути абсолютно спокійні, — запевнив його Анатолій. — Антисемітів серед нас немає.

— От і добре, — ласкаво посміхнувся до нього ізраїльтянин. — Ми маємо надію співпрацювати з вами. Вам будуть створені усі умови для роботи і відпочинку. Буду відвертим: відкрию вам наші карти. Ми не хочемо накачувати вас наркотиками та допитувати. Ми хочемо дійсно співпрацювати з вами.

«Ви дійсно хочете співпрацювати?».

Директор. «Так».

Командос. «Якщо буде такий наказ».

Довірена особа мемуне. «Якби не особистий наказ мемуне, я б ні хвилини не вагався і вибив з них все, що нам потрібно».

«Мемуне — ваш шеф?».

«Так».

«Наші речі також захоплені?».

«Так».

«Накажіть принести сюди декілька книжок та ящик з дерев'яними гілочками».

— На доказ цього я віддам наказ принести сюди деякі ваші речі, продовжив директор, він підізвав командира бойовиків і щось йому прошепотів на вухо. — Ви бачите, ми працюємо з вами відверто. Що ви скажете на запрошення працювати безпосередньо в Ізраїлі.

— А чого це ми повинні працювати в Ізраїлі? — запитав Віктор.

— Древня країна, країна розумних людей, країна Біблії, богообрана країна…

— Ми атеїсти, — сказав Вадим. — До речі, саме після читання Біблії я особисто упевнився у відсутності описаного там бога.

— Багатостраждальна країна, сторіччя переслідувань нашого народу та сторіччя переслідувань вашого народу майже поєднують нас, закладають основи для співробітництва. Крім того, ми вміємо цінувати допомогу, ми вміємо бути вдячними…

— А от тут дозвольте з вами трохи не погодитись, — сказав Анатолій. — Саме Біблія доводить приклади невдячності: згадати хоча б золотого тельця…

До кімнати ввійшов коммандос з ящиком та книгами і поставив їх на столі.

— Ось деякі з ваших речей. А поки що давайте залишимо теологічні питання і зупинимося на нещодавній історії. Вам безперечно відомо про Холокост. Про нацистські концтабори. Про мільйони невинних жертв.

— Так. Безперечно. Друга світова війна залишила глибокий слід в історії всіх народів. Про страждання народу Ізраїлю відомо всьому світові з численних голлівудських фільмів та інших творів мистецтва…

— Якщо на мене, то це досить відверто нагадувало пропагандистські дії, — вставив Олександр.

— Дійсно — Холокост широко відомий. А от Голодомор українців в тридцятих роках — майже ні. А за кількістю загиблих їх можна порівняти… — додав Вадим.

— Та й у роки Другої світової також загинув не один мільйон наших співвітчизників, — сказав Віктор.

— До речі, державі Ізраїль відомо скільки громадян різних країн загинуло переховуючи переслідуваних євреїв?

Ізраїльтяни мовчали — вони не чекали такої несподіваної реакції.

— Я скажу більше, — з гіркотою в голосі продовжив Анатолій. — Мого дідуся гітлерівці не переслідували, вони просто розстріляли перед хатою на очах у дружини і чотирьох маленьких діточок-дівчат, серед яких була і моя мати, за те, що він переховував у підвалі всіх переслідуваних нацистами, у тому числі і євреїв. Ви можете собі уявити, як було жити у післявоєнні роки його жінці і його дітям? Зрозуміло, що врятовані їм люди якось намагались допомагати нещасній сім'ї, але ціна тієї «вдячності» аж ніяк не рівнялась ціні його власного втраченого життя. Так. Мені відомо, що держава Ізраїль відзначала деяких з живих рятувальників — вручали відповідні відзнаки: щось на зразок дипломів праведників. А щодо загиблих… Щодо якихось компенсацій за їхні подвиги мені нічого невідомо. Якщо міряти на гроші, то вам добре відомо, що ізраїльські жертви Холокосту отримали від німців більше п'ятдесяти мільярдів доларів за свої страждання. Я хочу, щоб ви правильно зрозуміли мене: це не антисемітизм, не запізніле бажання отримати гроші, це звичайне відчуття справедливості.

— Ви правильно сказали про страждання наших народів, — підтримав товариша Вадим. — Але існує велика різниця. Вона в тому, що ваш народ переслідували офіційно, а наш нищили неофіційно. Зрозуміло, світ про це все знав і знає: про сталінські голодомори, про гітлерівську окупацію. Який Голлівуд спроможний показати це? Тобто, чесною політикою ізраїльської держави був би постійний пошук тих, хто ризикував своїм життям, хто загинув заради збереження життя іншим. Ось і виходить, що певна кількість тих, кого нацистський режим переслідував офіційно, вижила; а ті, хто рятував їхні життя, загинули…

— Я бачу, що ви роздратовані….