Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

«Здається, що ми знаходимось у лікарні».

«З'ясуємо обставини у медсестрички. Де ми зараз?».

«У приватній психіатричній лікарні».

«Її місце розташування?».

«Неподалік від Вашингтону».

«Мета нашого перебування тут?».

«Мета мені невідома. Я повинна доглядати за пацієнтами і негайно доповісти, коли вони прокинуться.»

«Забудьте про цю розмову».

«Добре».

Сашко розвернувся на спину і подивився навкруги так, немовби вперше побачив медсестру.

— Де ми? — запитав він.

— У лікарні, — лагідно відповіла сестричка і натиснула на кнопку на стіні.

— Чому у лікарні?

— Треба пройти короткий оздоровчий курс…

— Який курс?

— Вибачте, але це ви спитаєте у доктора… А ось і він!

До кімнати зайшов чоловік у білому халаті. Він лагідно посміхнувся і запитав:

— Ну, як ми сьогодні?

«Чому ми в лікарні?».

«Треба перебути якийсь час тут. Поки триватимуть пошуки…«.

«Хто нас буде шукати?»

«Усі американські розвідувальні служби».

«Хто нас захопив цього разу?».

«Моссад».

«Чому нас переховують у психіатричці?».

«Це найзручніше місце».

«Чому?».

«Американці і не підозрюють як багато інформації ми отримуємо саме у цих закладах».

«Детальніше».

«Ми контролюємо більшість з них. Найбільш корисні ті, що розміщені біля великих міст. Ця — найкорисніша».

«Чому?».

«Ніхто навіть і не підозрює, скільки можуть знати психічно хворі родичі високопоставлених осіб, яких волею чи неволею доставляють сюди».

«Мета нашого викрадення».

«Нам вкрай потрібен ваш винахід по впливу на великі маси людей».

«Всім присутнім забути про цю розмову».

Для чоловіка в халаті і медсестри «промацування» пройшло непомітно.

— Як ми себе відчуваємо? — він продовжував лагідно посміхатись.

— Буду відчувати себе значно краще, коли дізнаюсь, де я, чому я тут і що від нас потрібно, — весело відповів Сашко.

— А я і не приховую, — відповів чоловік. — Нам довелось провести дуже ризиковану операцію по вашому звільненню з… Ми, представники держави Ізраїль, дуже цінимо вашу роботу і готові задовольнити усі ваші потреби…

— Те ж саме обіцяли й американці…

— Давайте продовжимо, коли всі ваші друзі прокинуться, і ми зможемо обговорити з вами усі умови…

— Пропозиція слушна.

— А поки що можу сказати, що ви знаходитесь на території лікувального закладу на відпочинку. Нам дещо відомо про перебіг подій з вами…

Прокинувся Віктор і одразу піднявся у своєму ліжку.

— Сашко, де ми? — гучно запитав він. — З ким ти розмовляєш?

Від його голосу прокинулись і Вадим з Анатолієм, вони почали оглядатися навколо.

— Ми у лікарні, — відповів Олександр спеціально для ізраїльських представників. — Нам пропонують працювати на країну Ізраїль.

— Невже усім хочеться використати нас в якості своїх власних інструментів? — запитав Віктор.

— Добре, що ви всі прокинулись, — лагідно сказав чоловік в білому. — Тепер ми можемо поговорити більш конкретніше. Прошу вас вдягнутись і, після сніданку, ми розпочнемо переговори. Підкреслюю, переговори. Ви самі бачите, що ми вас не роз'єднуємо і допитів не ведемо.

«Чому хлопців не роз'єднано?».

«Ми змушені тримати їх разом. Чим менше людей, навіть тут, буде знати про їхнє місце знаходження, тим краще«.

Хлопці дружно почали вставати з ліжок та вдягатися.

Через півгодини їх запросили до затишного приміщення. Там вже знаходились чотири ізраїльтянина. Одного з них вони вже бачили — це був директор приватної психіатричної клініки, а також, по сумісництву, добре законспірований секретний резидент «Моссад». Другий командував групою нападу на штаб-квартиру АНБ. Третій мав забезпечити переклад та охорону одночасно. Четвертий був довіреною особою мемуне. Він прибув до США зі спеціальною місією: спробувати завербувати винахідників впливу і супроводити їх до Ізраїлю.

— Прошу вас сідати, — запросив хлопців резидент. Перекладач переклав запрошення.

Хлопці сіли в зручні крісла.

— Ось тепер ми можемо детально поговорити з вами: відповісти на всі ваші питання та викласти вам наші пропозиції. Ми представляємо державу Ізраїль. Нам відомо про винайдений вами спосіб керувати великими масами людей. Ми віддаємо належне вашим здібностям. До речі, серед вас є євреї?

Хлопці переглянулись між собою.

— Кожен з нас українець, — ухильно відповів Сашко. — Як мінімум у душі.

— Ви мене трохи не так зрозуміли. Я лише хотів впевнитись, що серед вас немає антисемітів.