Джеймс Дешнер - Випробування вогнем

— Ми з тобою теж спілкувалися, чувак, забув? — нагадав Арис.

— Ні, не забув, — пробурмотів Томас, украй роздратований і засмучений. Якби зараз він міг повернути пам’ять — до останнього спогаду, всі шматочки пазлу стали б на свої місця, і тоді можна було б рухатися далі. От тільки навіщо «БЕЗУМ» стирає пам’ять? І навіщо час до часу спливають якісь уривки спогадів? Це випадково чи навмисно? Побічний ефект Переміни?

Стільки питань! Стільки гнилих питань — і жодної відповіді!

— Добре, — сказав Томас, — триматиму і рота, і мозок на замку. Продовжуй.

— Про мене й Ариса поговоримо потім. Я практично нічого не пам’ятаю: коли отямилася, то все забула. Кома — частина Змінних, і телепатичне спілкування збереглося, щоб ми не звиханулися. Адже ж ми самі певною мірою це все влаштували.

— Влаштували? — перепитав Томас. — Я не…

Наздогнавши Томаса, Тереза поплескала його по спині.

— Ти обіцяв мовчати.

— Обіцяв, — буркнув Томас.

— Отже, з’явилися оті люди в дивному вбранні, і зв’язок з тобою зник. Я злякалася, вирішила, що мені сниться кошмар. До обличчя притулили смердючу ганчірку, і я знепритомніла. Отямилася в незнайомій кімнаті, на ліжку. Навпроти сиділи кілька людей, за якоюсь скляною стіною… я й не помітила її, поки не торкнулася. Це навіть не скло було, а… щось на зразок силового поля.

— Ага, — відповів Томас. — У нас теж таке було.

— Невідомі виклали план, за яким ми з Арисом повинні тебе вбити. Веліли передати задум Арисові телепатично, адже він уже приєднався до твоєї групи. Тобто до нашої, групи «А». Я перейшла до групи «В», і нам усім розповіли про місію: дістатися прихистку, — і про хворобу, Спалах. Ми злякалися, збентежилися, потім зрозуміли, що вибору немає. Пустелю перетнули через підземні тунелі, місто оминули. Нашу зустріч в халупі на його околиці й усе, що було потому: засідку в долині, зброю, побиття, — спланував «БЕЗУМ».

Щось підказувало Томасу, що до відправки в Глейд він знав про цей сценарій. Тут-таки виникла сотня питань, однак Томас вирішив поки їх притримати.

Після чергового повороту Тереза провадила:

— Напевно я знала тільки дві речі. По-перше, мене попередили, що як порушу план, тебе вб’ють. Сказали, у них є «інші варіанти». По-друге, тобі потрібно було відчути абсолютну, стовідсоткову гіркоту зради. Саме тому ми й чинили з тобою так, а не інакше.

Томас знову подумав про свої спогади. У сні вони з Терезою говорили про якісь «шаблони». Що означає це слово?

— Ну? — запитала Тереза по паузі.

— Що — ну? — відповів Томас.

— Що думаєш?

— Це все? Пояснення закінчилися? По-твоєму, я маю цим заводольнитися?

— Томе, я не могла ризикувати. Я ж вірила, що тебе вб’ють, якщо я не підіграю. Хай там що, а тебе треба було змусити пережити зраду. Тому я й не опиралася. Але чому це так важливо, я не знаю.

У Томаса раптом розболілася голова.

— Треба сказати, що ти чудова акторка. Як щодо поцілунку на околиці міста? І… навіщо залучили Ариса?

Схопивши Томаса за руку, Тереза розвернула його до себе.

— Вони все розрахували. Усе — заради Змінних. Я не знаю, що вийде в результаті.

Томас повільно похитав головою.

— Тим паче не бачу сенсу. І вибач, що я трохи розстроївся.

— Ну, воно ж спрацювало?

— Га?

— Тобі треба було пережити зраду, і це спрацювало. Правильно?

Томас пильно подивився на неї.

— Так, спрацювало.

— Мені шкода, що довелося так з тобою повестися. Зате ти живий. І Арис теж.

— Так, — повторив Томас. Більше з Терезою говорити не хотілося.

— «БЕЗУМ» отримав своє, і я теж, — сказала Тереза і подивилася на Ариса. Той трохи обігнав їх, і тепер стояв, чекаючи, щоб продовжити дорогу. — Арисе, відвернися, дивись у долину.

— Що? — не зрозумів той. — Навіщо?

— Просто відвернися, — в її голосі більше не лунали підступні нотки — вони зникли відтоді, як Томас вийшов з газової камери, але це викликало в Томаса тільки більше підозр. Що ще задумала Тереза?

Зітхнувши і закотивши очі, Арис нарешті відвернувся.

Тереза навіть не вагалася. Обхопила руками Томаса за шию і притягнула до себе. Він не мав сили волі чинити опір.

Вони поцілувалися, та в душі у Томаса нічого не ворухнулося. Він не відчував нічого.

Вітер дужчав, хльостаючи і вируючи.

У потемнілому небі прогримів грім, даючи привід відірватися від Терези. Томас знову притлумив свої почуття. Часу майже не залишилося, дорога ще далека.

Постаравшись зіграти щиро, Томас посміхнувся і промовив: