Ричард Морган - Видозмінений вуглець

Слух у мене й досі був спотворений, поле зору застигло, але я не непритомнів. Я не знав напевне, чим це є — якимось побічним ефектом бетатанатину, ще одним бонусом системи «Хумало» чи, може, якимось мимовільним поєднанням першого та другого, — але щось тримало мене при тямі.

— Перебуваючи біля місця злочину з такою купою копів, я починаю нервувати, — сказала Трепп і витягнула руку, щоб торкнутися мого обличчя.

— Та невже? — Кавахара досі була заглиблена в потік даних. — Що ж, те, що я відволікала увагу цього психа суперечкою на моральні теми та правдивими зізнаннями, не пішло на користь і моєму травленню. Я думала, ти так і не… Курва!

Вона несамовито сіпнула головою вбік, а тоді опустила її й подивилася на поверхню стола.

— Він казав правду.

— Про що?

Кавахара, раптом насторожившись, підняла очі на Трепп.

— Не має значення. Що ти робиш із його обличчям?

— Він холодний.

— А чого б йому, бляха-муха, не бути холодним? — погіршення мовлення точно вказує на те, що Рейлін Кавахара вражена, сонно подумав я. — Як він, по-твоєму, прослизнув повз інфрачервоні давачі? Він же накачаний жмуриком під зав’язку.

Трепп підвелася, намагаючись прибрати беземоційного виразу.

— Що ти з ним робитимеш?

— Він піде у віртуал, — похмуро сказала Кавахара. — Разом зі своєю подружкою, рибачкою-гарланіткою. Але, перш ніж подбати про це, ми маємо провести невеличку операцію. Він носить дріт.

Я спробував ворухнути правицею. Ледве смикнулась остання фаланга середнього пальця.

— Ти певна, що він нічого не передає?

— Так, він мені так сказав. Хай там як, ми б заблокували передачу, щойно вона почалася б. У тебе є ніж?

Мене пройняв дрож до нутра кісток, підозріло схожий на панічний жах. Я почав відчайдушно шукати в паралічі якоїсь ознаки швидкого одужання. Нервова система «Хумало» досі не могла оклигати. Я відчував, як висихають мої очі без кліпального рефлексу. Перед очима все розпливалось, а я дивився, як Кавахара знову виходить з-за столу, очікувально простягнувши руку Трепп.

— Нема в мене ножа, — я не міг бути в цьому впевненим через детонацію звуків у вухах, але в голосі Трепп вчувалися бунтівні нотки.

— Це не проблема, — Кавахара ступила ще кілька широких кроків і зникла з поля зору, а її голос стихнув. — Тут у мене є предмет, який підійде не гірше. Раджу підкликати якогось силача, щоб перетягти цього гівнюка до одного з переливальних салонів. Здається, сьомий і дев’ятий підготовлені. Скористайся роз’ємом на столі.

Трепп завагалася. Я відчув, як щось упало, наче на замерзлому блоці моєї центральної нервової системи розтанув крихітний шматочок льоду. Мої повіки повільно опустилися на очі, а тоді знову піднялися. З очищувальним дотиком прийшли сльози. Трепп побачила це й напружилася. До столу вона не наблизилася.

Пальці моєї правиці смикнулись і зігнулись. Я відчув, як починають напружуватися м’язи мого живота. У мене ворухнулись очі.

Ледь чутно долинув голос Кавахари. Вона, певно, в іншій кімнаті, за аркою.

— Вони йдуть?

Обличчя Трепп залишалося байдужим. Вона відвела від мене очі й голосно сказала:

— Так. За пару хвилин будуть тут.

Я повертався. Щось оживляло мої нерви, змушуючи їх іскритись і шипіти. Я відчував, як у мене починаються дрижаки, а тим часом повітря в легенях ставало вологим і задушливим, що свідчило про завчасний початок відходу від бетатанатину. Мої кінцівки налилися свинцем, а на руках, в яких, здавалося, шипів електричний струм, неначе були товсті бавовняні рукавиці. Я був нездатен битися.

Моя ліва рука зігнулася піді мною, притиснута до підлоги вагою мого тіла. Правиця відхилилася під незручним кутом. На ногах я, судячи з відчуттів, міг хіба що постояти. Вибір у мене був обмежений.

— Ну, гаразд.

Я відчув у себе на плечі Кавахарину руку, що перевертала мене на спину, наче рибину, яку слід випатрати. Обличчя Кавахари сховалося за маскою зосередженості, а в другій руці вона тримала обценьки з дуже вузькими кінцями. Вона стала на коліна біля моїх грудей і пальцями розвела повіки на лівому оці. Я придушив у собі бажання кліпнути й застиг нерухомо. Опустилися обценьки з розведеними на пів сантиметра кінцями.

Я напружив м’язи в передпліччі, і нейропружинні піхви викинули мені в долоню ніж «Теббіт».

Я різонув упоперек.

Цілився я Кавахарі в бік, під плавучі ребра, але мене збило поєднання дрижаків від ураження станером та відходу від бетатанатину, і лезо ножа врізалося в її ліву руку нижче ліктя, наштовхнулося на кістку й відскочило. Кавахара закричала та облишила моє око. Обценьки впали, вдарили мене по вилиці та прорізали борозну у плоті моєї щоки. Коли метал зачепив плоть, я відчув далекий біль. Око заюшила кров. Я кволо вдарив ножем ще раз, але цього разу Кавахара, крутнувшись, всілася на мене і прип’яла руку донизу пошкодженою рукою. Вона знову заволала, і я впустив ніж із наелектризованої рукавички. Його руків’я промайнуло повз мою долоню, і зброя впала. Перевівши останні сили в ліву руку, я завдав несамовитого удару з підлоги та влучив Кавахарі у скроню. Вона скотилася з мене, схопившись за рану в руці, і мені на мить здалося, ніби лезо проникло досить глибоко, щоб С-381 проникло в неї. Шейла Соренсон казала мені, що отруєння ціанідом робить своє діло за пару вдихів.