Ричард Морган - Видозмінений вуглець

Кавахара підводилася.

— Якого хріна ти чекаєш? — жовчно запитала вона Трепп. — Будь ласкава, застрель цього гівнюка.

Її голос затих на останньому слові, коли вона побачила на обличчі Трепп правду, а за мить бліда жінка потягнулася по схований у кобуру станер. Можливо, тоді ця правда тільки-тільки доходила до самої Трепп, бо вона діяла повільно. Кавахара кинула обценьки, різко висмикнула з-за пояса і осколковий пістолет, і станер і навела їх, перш ніж Трепп устигла бодай наполовину витягнути з кобури свою зброю.

— Ах ти гране зрадливе стерво, — здивовано сплюнула Кавахара; в її голосі раптом проявився грубий акцент, якого я ще ніколи не чув. — Ти знала, що він оклигує, еге ж? Ти, бляха, мертва, сучко.

Я, похитуючись, підвівся, і незграбно врізався в Кавахару якраз тоді, коли вона натиснула на спускові гачки. Я почув, як розрядились обидва пістолети: осколковий пістолет завищав на межі чутності, а станер різко бризнув електрикою. Краєчком затуманеного ока я побачив, як Трепп відчайдушно намагається остаточно витягнути зброю й геть не встигає. Вона впала з майже комічним подивом на обличчі. Водночас моє плече врізалося в Кавахару, і ми, хитаючись, відійшли до похилих вікон. Вона спробувала мене застрелити, але я відіпхнув пістолети руками й захопив її. Вона замахнулася на мене збоку пошкодженою рукою, і ми обоє впали на встановлене під кутом скло.

Станер зник, прослизнувши по підлозі, але осколковий пістолет їй вдалося втримати. Він розвернувся в мій бік, а я незграбно його збив. Друга моя рука замахнулася на Кавахарину голову, не влучила й відскочила від її плеча. Кавахара люто всміхнулася й буцнула мене лобом в обличчя. У мене зламався ніс із таким звуком, наче я вгризся в селеру, і мої вуста залила кров. Невідомо звідки з’явилося божевільне бажання спробувати її на смак. Тут Кавахара опинилася на мені, відхилила мене назад до скла й почала добряче бити по корпусу. Я заблокував один чи два удари, але сили мене покидали, а м’язи моїх рук втрачали інтерес. Усе всередині почало німіти. На обличчі Кавахари наді мною відобразилася дика радість: вона побачила, що бій закінчився. Вона дуже старанно вдарила мене ще раз — у пах. Мене зсудомило, і я сповз по склу на підлогу, де звалився незграбною купою.

— Це має тебе стримати, чуваче, — проскреготіла вона і з важким диханням різко здійнялася на ноги. За її волоссям, вишуканість якого майже не постраждала, я раптом побачив обличчя, якому належав цей новий акцент. Жорстоке вдоволення, яке виражало це обличчя, напевно, бачили її жертви у Фіжн-Сіті, коли вона змушувала їх пити з тьмяно-сірої фляги водоноса. — Просто полеж тут хвилинку.

Тіло сказало мені, що в мене немає вибору. Я почувався геть знесиленим і швидко тонув під вагою хімії, що засмічувала мою систему, та тремтливого нервового втручання, здійсненого зарядом станера. Я спробував підняти руку, і вона безвільно впала назад, наче риба з кілограмом свинця в кишках. Кавахара побачила це й посміхнулася.

— Так, це шикарно підійде, — сказала вона й відсторонено поглянула на власну лівицю, з якої крізь розрив у блузі потроху витікала кров. — Ти, бляха, ще за це заплатиш, Ковачу.

Вона підійшла до нерухомого тіла Трепп.

— А ти, ах ти чмо, — промовила вона й добряче копнула бліду жінку під ребра. Тіло не ворухнулося. — Та що цей гівнюк узагалі для тебе зробив? Пообіцяв наступні десять років лизати тобі піхву?

Трепп на це не відреагувала. Я напружив пальці лівої руки та спромігся пересунути їх по підлозі, наблизивши на кілька сантиметрів до ноги. Кавахара підійшла до столу, востаннє озирнулася на тіло Трепп і торкнулася якоїсь кнопки.

— Охорона?

— Пані Кавахара, — озвався той самий чоловічий голос, який доскіпався до Ортеґи, коли ми наближалися до дирижабля. — Сталося вторгнення з…

— Я знаю, де воно сталося, — втомлено промовила Кавахара. — Я боролася з цим останні п’ять хвилин. Чому ви не тут?

— Пані Кавахара!

— Я сказала: коли ти дослухаєшся до виклику та доправиш свою синтетичну сраку сюди?

Ненадовго запала тиша. Кавахара зачекала, схиливши голову над столом. Я зробив над собою зусилля, і мої руки, права та ліва, кволо зчепилися, а тоді обхопили те, що тримали, і впали назад.

— Пані Кавахара, сигналів тривоги з вашої каюти не надходило.

— Ой, — Кавахара озирнулася на Трепп. — Ну, гаразд, негайно пошліть когось сюди. Загін з чотирьох осіб. Звідси треба винести сміття.

— Так, мем.

Попри все я відчув, як на моїх вустах утворюється усмішка. Мем?