Ричард Морган - Видозмінений вуглець

Кавахара глибокодумно кивнула.

— Так, я бачу, чим це було би зручно для тебе. Захисний прийом. Ти, все ж таки, жив у обороні, відколи пішов з Посланців. А істота, що живе в обороні, рано чи пізно починає мислити з точки зору оборони. Ти забуваєш один нюанс, Такеші.

Вона зробила драматичну паузу, і я стривожився від неясної недовіри навіть попри бетатанатин. Кавахара перегравала.

— І який саме?

— Такеші Ковач, я — не ти. Я не граю в обороні.

— Навіть у тенісі?

Вона нагородила мене виваженою маленькою усмішкою.

— Дуже дотепно. Мені не потрібно було стирати з пам’яті Лоренса Банкрофта нашу з ним розмову, тому що він на той час уже й сам зарізав повію-католичку і міг втратити через Резолюцію 653 так само багато, як і я.

Я кліпнув. У мене була низка різних теорій, що ґрунтувалися на впевненості в тому, що в Банкрофтовій смерті винна Кавахара, але таких кричущих серед них не було. Проте, коли до мене дійшли Кавахарині слова, я помітив низку скалок отого зазубленого дзеркала, яке вважав досить повним, щоб у ньому проглядалася правда. Я поглянув у нововідкритий куточок і пошкодував, що не помітив того, що туди перейшло.

Кавахара навпроти мене широко всміхалася моєму мовчанню. Вона знала, що зачепила мене, і це її тішило. Ох, марнославство, марнославство. Кавахарин єдиний, але тривкий ґандж. Як і всі мети, вона набула дуже високої думки про себе. Це зізнання, останній шматочок моєї головоломки, прозвучало з легкістю. Вона хотіла, щоб я його почув, хотіла, щоб я побачив, наскільки вона мене випередила і як далеко позаду я шкутильгаю.

Той жарт про теніс, певно, зачепив її за живе.

— Ще один неочевидний відгомін обличчя його дружини, — промовила вона, — ретельно дібраний, а тоді вдосконалений незначною пластичною операцією. Він задушив її на смерть. Здається, кінчаючи вдруге. Подружнє життя, еге ж, Ковачу? Що воно тільки має робити з вами, чоловіками.

— Ти записала це на плівку? — мій голос здавався дурнуватим мені самому.

Кавахара знову всміхнулася.

— Та ну тебе, Ковачу. Постав мені запитання, яке потребує відповіді.

— Банкрофт мав хімічну підтримку?

— Ой, ну, звісно. Тут ти мав рацію. Ох і бридкий наркотик; втім, я сподіваюся, що ти знаєш…

Це все бетатанатин. Повільний холод наркотика, що спиняв серце, бо без нього я б ворухнувся від руху повітря, коли збоку від мене відчинилися двері. Ця думка промайнула в мене в голові максимально швидко, і я вже тоді, завдяки самій її присутності, знав, що не встигну. Думати було ніколи. Думка в бою — це розкіш, така само доречна, як гаряча ванна та масаж. Вона затуманила різку ясність нейрохімічної системи реагування «Хумало», і я крутнувся, спізнившись усього на пару століть і піднявши осколковий пістолет.

Плюх!

Заряд станера врізався в мене, наче потяг, і я ніби побачив, як перед моїми очима швидко промайнули яскраво освітлені вікна вагонів. У мене перед очима застигла Трепп, яка стала в бойову стійку у дверях із витягнутим станером і настороженим обличчям: а може, вона промазала чи в мене під стелс-костюмом нервова броня? Оце розмріялася. Моя ж зброя випала з безвільних пальців, коли моя рука судомно розкрилась, а я повалився вперед біля неї. Підлетіла дерев’яна підлога й ударила мене по скроні, як батько, коли вкотре давав мені потиличника.

— Де тебе носило? — запитав Кавахарин голос десь ізгори, який, спотворений моєю пригаслою свідомістю, звучав як басовий рик. Худорлява рука з’явилася в моєму полі зору і взяла осколковий пістолет. Я отетеріло відчув, як другою рукою вона витягає станер з іншої кобури.

— Сигналізація спрацювала всього пару хвилин тому, — Трепп увійшла в поле зору, заховала свій станер і нагнулася, з цікавістю дивлячись на мене. — Мак-Кейб охолов не відразу, а система спрацювала тільки після того. Ваша недолуга охорона здебільшого досі на головній палубі, роздивляється труп. А це хто?

— Це Ковач, — зневажливо відповіла Кавахара і по дорозі до столу заткнула осколковий пістолет і станер собі за пояс. Моєму паралізованому погляду здавалося, що вона йде безкрайньою рівниною, з кожним кроком долаючи сотні метрів, і врешті-решт віддаляється та стає зовсім маленькою. Схожа на ляльку, вона сперлася на стіл і натиснула на невидимі мені кнопки.

Я не непритомнів.

— Ковачу! — обличчя Трепп раптом збайдужіло. — Я думала…

— Так, я теж, — пробудилося й розкрутилося плетиво голографічних даних над столом. Кавахара нахилилася до нього й на її обличчі закрутилися кольори. — Він обдурив нас, удавшись до подвійного зачохлення. Вочевидь, не без допомоги Ортеґи. Тобі треба було трохи довше затриматися на «Панамській троянді».