Василий Бережной - Людина-маятник (на украинском языке)

- Просто i ясно, - посмiхався Лавро до Флорiки. - Гру ми виграли, хоч Природа уперто боронилася!

Помолодiлий учений був на пiднесеннi: в особистому планi - взаємнiсть Флорiки (вони вирiшили одружитися), в науковому - залишалося систематизувати багатющий матерiал i написати монографiю. Вважав своїм обов'язком також допомогти Флорiцi в роботi над кандидатською. Авторитетнi вченi не мали сумнiву, що доктор Лавро - завтрашнiй академiк. Лише Альбiна не приховувала невдоволення, мабуть, образилась, що нiхто її участi в експериментi не вiдзначав.

Уже був призначений день реєстрацiї шлюбу, Флорiка примiряла чудову сукню з бiлого шовку i таку ж бiлоснiжну фату - в цьому нарядi та ще й у вiнку вона була просто чарiвна. Певне, вiдчувала це й сама, бо довго крутилася перед люстром. А тодi, тяжко зiтхнувши, сiла бiля вiкна й чомусь зажурилася. Наче передчувала лихо. Задзвонив телефон - аж здригнулася,

- Ти не хвилюйся, дорогенька, - кволим голосом обiзвався Лавро, - я щось трохи занедужав...

- Якi симптоми?! - скрикнула Флорiка.

- Симптоми старостi...

- Зараз приїду. - Флорiка поклала трубку i почала скидати весiльне вбрання.

III.

- Цей напад - наче пенальтi, - пробував жартувати Лавро. Вiн знову лежав у своїй палатi, вкритий бiлим простирадлом. - Тут гол невiдворотний. Два - один на користь матiнки-Природи. Просто i ясно.

Флорiка заклiпала повiками i нiчого не сказала. їй не подобалось, що доктор, такий талановитий учений, зводить усе до якоїсь гри.

- А може, це звичайна хвороба? Ну, скажiмо, грип.

- Нi, золотко, iнфекцiї не виявлено. Це розлад гомеостазу*.

______________ * Гомеостаз - сталiсть внутрiшнього середовища органiзму.

- То що - знову iнтерферон?

- Та ось побачимо. Генна iнженерiя має досить великий арсенал засобiв, ти ж знаєш. Я хочу запросити ще геронтологiв.

- Це iдея,- обличчя Флорiки прояснiло.- Там є чудовi фахiвцi. Я ось прочитала в реферативному журналi...

Доктор Лавро мовчки слухав її мiркування, одразу вловивши, до чого йдеться. Тому, коли вона виговорилась, пообiцяв:

- Не хвилюйся, люба, Альбiни я не запрошу.

Тiєї ночi довго не мiг заснути, лежав розбитий i безсилий. Круговерть думок то пiдносила до галактик, то кидала в глибину живої молекули. Наказував собi заснути, не думати зовсiм, але... Думки напливали, нiби хмари з-за обрiю, i не можна було спекатися їх, сховатися. Виринали й виринали. 1 наче це й не його мозок працював, а чийсь iнший, вiн тiльки спостерiгав збоку, вiдсторонено. "Скiльки проблем! Скiльки запитань без вiдповiдей! Ось хоча б... Та навiщо ламати голову? Однаково ж не докопаєшся, якi сили лiплять i живлять ген, мiкроскопiчний бiлковий ланцюжок... їх тисячi в живому органiзмi, це грандiозна система, справжнiй тобi зоряний космос. В космiчних формуваннях - iєрархiя, а тут? Чи є серед генiв головнi й допомiжнi? Досить. Спати, спати, спати... А все ж таки, як ген передає команду клiтинi, як вiн керує велетенським комбiнатом? Як це здiйснюється? Якi тут бiохiмiчнi контакти? Як та якi... Можеш "якати" скiльки завгодно... Хоч би трохи поспати... От iще таємниця: програма життя органiзму здiйснюється незалежно вiд свiдомостi... Скiльки ще кодiв не розшифровано... А де, власне, взявся генофонд на планетi?.. Як..."

Нарештi сон вiйнув на Лавра темним крилом, чоловiк зiщулився, огорнутий якимсь предковiчним страхом. Так, певно, вжахнулася первiсна людина, пiдвiвши голову i зазирнувши в океан Космосу. Вiдчув себе таким малесеньким, що годi й сказати. А проте - стиснув кулаки i посварився в небо:

- Гра ще не закiнчена! Я ще заб'ю гол!

У вiдповiдь пролунало зi смiхом:

- Ну що ж, дай боже нашому телятi вовка з'їсти!

Лавро опустив кулаки i прокинувся. Бiля нього сидiла Флорiка, поруч вивищувалась Альбiна. Побачивши, що вiн розплющив очi, знову засмiялась:

- Кому це ви погрожували, докторе? Чи не самому господу-богу?

Лавро нерозумiюче поводив очима, i Флорiка пояснила:

- Уже день, а ви не вставали. Коли чуємо - крик... - Взялася за руку, намацуючи пульс. - Датчики поставимо?

Лавро кивнув, усе ще нерозумiюче поглядаючи на Альбiну. Чого вона тут? Дивно, але тепер i йому її присутнiсть була неприємна. Може, через той смiх i плаский дотеп? В усякому разi, йому вiдлягло вiд серця, коли вона пiшла.

Далi фiльм Лаврового життя розкручувався за тим же сценарiєм - загальна слабiсть, задишка, втрата ваги, сивина... Терапiя нiскiлечки не допомагала, руйнiвнi сили не зважали нi на якi пiгулки, з кожним днем дiяли агресивнiше. Навiть геронтологам не вдалося вплинути на хiд подiй.

Доктор Лавро танув як свiчка, i нiяк було зарадити чоловiковi, окрiм як знову ввести гамма-iнтерферон. Чому вiн не пiшов на це, хоч Флорiка пропонувала одразу пiсля "пенальтi"? Вiн, бачте, вирiшив продовжити спостереження якомога довше, щоб нагромадити якнайбiльше матерiалу i "таки розкрити таємницю". Сам собi слiдчий!