Василий Бережной - Людина-маятник (на украинском языке)

- Чого це ви, докторе, все "майже" та "нiбито"? Ось погляньте на свою... пiдопiчну - одразу переконаєтесь...

- Гра вiдбулася, але...

- Нiяких "але"! - посварилась пальчиком Альбiна.

Лавро ще вiдчував себе її пацiєнтом i говорив тихим, нерiшучим голосом.

- Але... Finis coronat opus*.

______________ * Кiнець - дiлу вiнець (лат.).

Флорiка спала здоровим сном, - докторовi Лавру досить було одного погляду на осцилограф, щоб перекопатися в цьому. Зелена лiнiя альфа-ритму* пульсувала з побiльшеною амплiтудою, пiби виводила якусь плавну мелодiю. Здавалося, Флорiка ввi снi дослухається до тiєї мелодiї, i то з великою приємнiстю. Так, сон у неї здоровий. Уповiльнене дихання, ледь розтуленi порожевiлi губи, зволожена слиною бiлизна зубiв, i на щоках уже проступає легенький рум'янок. Доктор Лавро з якоюсь невиразною заздрiстю дивився на лагiдне, спокiйне обличчя дiвчини - разюча змiна! Де й дiвся сiрий, землистий колiр, що так непокоїв його ще вчора.

______________ * Ритм спокою.

- Чудова реакцiя, - пошепки сказав Лавро.

Флорiка раптом зворухнулась i розплющила очi. Не клiпала вiями, а зосереджено дивилась на Лавра, нiби пiзнаючи.

- Як почуваєшся, Флорiко? - збентежився вiн.

- Нiчого... Добре... А ви? - В її голосi почулася тривога. - Ви наче постарiли рокiв на десять!

Лавро пiшов до своєї палати, сiв бiля столика, пiдсунув до себе невелике овальне дзеркало на пластмасовiй пiдставцi. Так, обличчя посiрiло й осунулось, на лобi пролягли двi зморшки. Справдi, нiби постарiв. I втома... Руки й ноги обважнiли... Треба було таки обiйтися без наркозу, але ж Альбiна...

- Трохи є, - сказав, повернувшись у палату до Флорiки. Дiвчина вже сидiла на лiжку в бiлому накрохмаленому халатi, Альбiна заповнювала "iсторiю хвороби". - Але це, я гадаю, пiсляоперацiйне... Просто i ясно.

Флорiка зiтхнула:

- Якби ж то...

Альбiна тiльки поглянула скоса i продовжувала писати.

- В кожному разi, я ще не почуваюсь дiдом, - спробував посмiхнутись Лавро, але замiсть посмiшки на обличчi з'явилась болiсна гримаса.

Так, вiн ще не став дiдом, але в глибинi єства вiдчув: реле старiння ввiмкнулося, процес наростатиме. I якщо тисячi процесiв у нашому тiлi проходять незалежно вiд нашої свiдомостi, то цей, без сумнiву, викликаний ним самим. Вирiшив, бач, погратися з Природою. Ну, що ж... Страху нема, тiльки цiкавiсть: що буде далi?

- От що, Флорiко, - сказав спокiйним голосом, ще й лагiдно подивився на неї, - крiм наукового щоденника, який веде Альбiна, ми мусимо завести i свої - треба записувати суб'єктивнi спостереження: вiдчуття, думки, настрiй.

- А навiщо?

- Потiм, опрацьовуючи увесь зiбраний матерiал, ми зможемо краще, всебiчно проаналiзувати експеримент. Просто i ясно.

"Оце витримка, - заздрiсне почуття кольнуло Альбiну, - говорить, як про стороннiх. Але реакцiя несподiвана: вiн марнiє, а вона повниться силою. Наскiльки вiн старший? Та нi, це не має значення". Уголос промовила:

- Особистi щоденники - це прекрасно, доктор Лавро. I треба якомога детальнiше фiксувати найменшi порухи, все знадобиться.

"Фiксувати" в основному випало на долю Лавра. Самопочуття Флорiки полiпшувалось з кожним днем, i вона коротко нотувала: "Настрiй хороший, апетит є, аналiзи кращають". Натомiсть доктор Лавро списував цiлi сторiнки, помiчаючи, як пiдупадає, розладнується його здоров'я. Симптоми швидкого старiння не забарилися. Почали тремтiти руки, вiн впустив термометра; iншого разу не змiг налити реактив у мензурку; стало важко читати, лiтери попливли перед очима - довелось мiняти окуляри; з'явилися сонливiсть, задишка, загальна втома. Десь через два мiсяцi вiн почувався як восьмидесятилiтнiй. Геть посивiв i почав горбитись. Лягав охоче, вставав з великим трудом. Аж тепер зрозумiв, чого постогнує його старенька мати: все тiло нило, наче побите.

"Генна аномалiя, - кволо посмiхався Лавро на прийомi у терапевта. - Але смак до життя ще є, жити цiкаво".

Рiзке ослаблення органiзму доктор Лавро зносив майже спокiйно, та коли його почали не впiзнавати знайомi, а в тролейбусi навiть лiтнi люди давали йому мiсце, - стривожився не на жарт. Щось тут не так. Операцiя, безперечно, проведена фiлiгранно... Невже якийсь гандж у штамi? Виключено. Тодi що ж?!

Увечерi покликав Флорiку - дiвчина зайшла до палати ставна, здорова, кров з молоком.

- Що, вам погiршало? - заклiпала повiками Флорiка.

- Може, й погiршало. - Доктор Лавро скрушно зiтхнув. - Я, мабуть, приляжу. А ти посидь коло мене. Враження таке, нiби зсуваюсь по схилу гори i нi за що зачепитися...

"О боже, як вiн подався! - подумала дiвчина. - Бiдний доктор Лавро... Де блиск його очей? Де мiцна статура?"