Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Найцікавіше в книзі монаха-астронавта відкривалося далі: космічне місто мало свої вулиці, площі, завулки і швидкісні шляхи сполучення душ. Тут був кластер грішників з окремими контейнерами для гордині, марнославства, заздрості, гніву, журби, жадібності, обжирання та сексоманії. Позбувшись цих гріхів, душі мали право вільно пересуватися містом.

Але найбільший кластер всередині космічного міста належав ДОБРОТІ І ЛЮБОВІ, бо цими почуттями були сповнені душі більшості померлих — адже саме під час посмертних прощань розкриваються найкращі джерела людського єства.

Була тут і своя ієрархія — академія мудреців, поетів і праведників, а також орден запеклих негідників.

На вершині Піраміди, що здіймалась над містом, сяяло, наче спалах Наднової зірки, вмістилище Бога. Ніхто туди не мав доступу.

Читачі К. Краутгамера були вражені тим, що в «Небесному Єрусалимі» відсутня така важлива ознака, як національність чи громадянство: тут немає ні китайців, ні еллінів, ні юдеїв, ні американців. Для Бога всі люди — Його піддані. Безсмертна душа не має паспорта, ця душа належить даній конкретній людині, а не державі; для неї немає кордонів (гасло Космічного міста — «душа без кордонів»), не має значення релігія чи інша належність. Тому душа Гітлера валялася на нижньому — підвальному поверсі разом із душею єврейського терориста Моше Кагана, а душа Сталіна опинилася в одному карцері з душею Троцького. Будь-які спроби астронавтів з’ясувати, що сталося і що станеться з різними державами (Францією, Пакистаном чи Україною), залишалися без відповідей. Їм пояснювали, що держави душі не мають: держави — штучні, тимчасові утворення, вічними є землі, на яких живуть народи: існування ж народів, що мають душі, обмежено в часі й просторі. Слабкі народи, які не мають волі до боротьби за існування, зникають назавжди, на їхнє місце заступають більш варварські, примітивні племена, сповнені жорстокої молодої енергії.

І ніяка російська «птіца-тройка», що розмахнулася невідомо чому на півсвіту й летить незрозуміло куди, ніякий американський суперкадилак, що мчить по хайвею, ніяка українська мажара, запряжена мрійливими волами, ніякі японські рикші з голоблями, за які вчепився виснажений перевізник — ніякі фальшиві символи народів не визнаються в космічному місті.

«Небесний Єрусалим» не є застиглою назавжди статичною конструкцією, тут немає жорсткого поділу на пекло, чистилище і рай: кожна душа тут має шанс звільнитися від тягаря гріхів і злочинів, що приводить її на площу Покаяння — тобто виводить на верхні поверхи споруди. Як нагороду Творець дарує таким душам піднесення до майдану Прозріння — коли душа осягає вищий ступінь наближення до Бога, до Його всеосяжної мудрості, до істини. Душі ж ліниві, рабські скніють у своїх сховищах, а душі найбільших злочинців, які не каються і яким немає прощення, надійно замкнені до спеціальних капсул, наче високотоксичні радіоактивні відходи. Та чи так уже надійно? — чому ж тоді на Землі з’являються все нові й нові злочинці?

У 3056 році у справі «Небесного Єрусалима» з’явилася ще одна сенсаційна новина. Виявилось, що не тільки Карл Краутгамер написав свої свідчення. Один з астронавтів, українець Яр Стах, історик за фахом, порушивши заборону про нерозповсюдження інформації, дану господарям космічного міста, залишив таємні записи, не призначені для друку — й опубліковані лише після його смерті в 3056 році. З тих записів видно, що допитливий і настирний історик, перебуваючи в «Небесному Єрусалимі», намагався дізнатися — що сталося з душею генерала Гайдука?

Відповідь: він осягнув стан Прозріння.

А Божена, Оля та Оксана — чи їхні душі зустрілися з душею Гайдука? — не вгавав Стах. Мовчання було йому відповіддю. Тут спрацював небесний закон захисту приватної інформації.

Тільки на запитання про безсмертну архетипну українську душу Івана Оврамовича Крейди допитливий історик-астронавт нібито отримав чітку відповідь: душа полтавця-галушкомана активно працює в ранзі Генерального прокуратора підвальної опалювальної секції Піраміди. Вірною подругою Крейди і його заступником стала половецька князівна Леді. Стах також твердить, що будь-які розмови про майбутнє, будь-які спекуляції — що очікує попереду людину, сім’ю, народ, державу — є в «Небесному Єрусалимі» безглуздими з тієї причини, що час тут не рухається вперед. Сказано ж було: для Бога немає ні Часу, ні Простору.

…Але ніхто не міг перевірити ні слів Краутгамера, ні вигадок Стаха, бо будь-які експедиції до центру Всесвіту були на Землі заборонені після 3025 року. Через потужні телескопи можна було лише спостерігати, як у далекому чорному космосі летить сяюче таємниче місто, призматичної форми гігантський острів, але зрозуміти — звідки й куди цей «Небесний Єрусалим» пливе, як він побудований, ким населений і яким є його призначення — було неможливо.