Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

«Час смертохристів. Міражі 2077 року». «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року». «Час тирана. Прозріння 2084 року» — це не тільки монблан чи навіть еверест різного роду пригод-колізій. Перед читачем — унікальний романний портрет Великої Пригоди цілого народу у Великій Історії. Портрет українського Проекту всіх його виконань у тій Історії, а особливо новітній.

Сюрприз не тільки читачеві, але і національній літературі взагалі. А можливо, і не тільки їй.

Отож вдивимось не лише у почерговість-калейдоскоп тих пригод Щербакових героїв, інститутів, держав, релігійних і політичних утворень і т. д. — вдивимося у саму світоглядну систему «задзеркалля» Щербакового свічада-трилогії.

Порівняння, кажуть, завжди накульгують, але ж вони завжди і щось пояснюють.

…Якось Горький, напівсерйозно-напівшаржуючи, сказав про все, що вийшло з-під пера Лева Толстого: воно обертається головно довкола письменникового наміру якось добре облаштувати наскрізного його героя, князя Нехлюдова, у цьому світі.

Побарокова, вже новоукраїнська література, десь від «Енеїди» і «Кобзаря», аж до її катастрофи у тоталітарну епоху, зрозуміло, не мала таких аристократичних амбіцій. На відміну від великої сусідньої літератури, яка, за характерним висловом Степана Васильченко, виростала-відбувалася «у великопанській золотій клітці…».

«Князем» української літератури був хтось зовсім інший. Вона до останньої своєї літери була зосереджена на тому, як би то добре та облаштувати — свій народ.

Упосліджений нещадною історією народ, який перебувався у зовсім іншій клітці. «На нашій, не своїй землі». Без своєї аристократії і без свого горожанства. Без своєї державності, теж сконфіскованої тією історією.

Слід віддати належне цій літературі: вона, зрештою, сама стала для своєї країни і її аристократією, і її горожанством, і її державністю. І взагалі всім тим, що має облаштувати тому чи тому народові бодай ту чи ту гуманістичну норму в його існуванні.

Підрадянська епоха (епоха давньогрецькою означає — «зупинка»), дебютуючи, так багато обіцяла, а по тому ще більше зробила — для руйнації і тих норм, і взагалі будь-якої людяності. Отож вона витворила чисельно-кількісно чи не колосальну суму ерзац-літератури, яка не тільки не осмислювала довколишню дійсність — вона її безнастанно фальсифікувала. У всіх жанрах свого догмату, своїх імітацій-підробок, нескінченних своїх «обманок».

Напевне, змістовна розмова про ту беззмістовність тоталітарної бібліотеки історично ще десь попереду. І, може, не мав рації письменник Юрій Щербак, у чадному розпалі «застою» кинувши таку скептичну репліку: та що залишиться від нас усіх? Лише кільканадцять діамантів Григіра Тютюнника у цій грязюці…

Ну, напевно, щось там усе ж таки залишилося. Йдеться, однак, знову про інше. Про справді втрачений у тій беззмістовності колишній український потяг до творення національного універсального, узагальнюючого письма — довкола всієї національної долі.

Письма, яке художньо мало зафіксувати весь огром цієї долі.

Трилогія Щербака — то, отже, ніби тисячосторінкова літературна лабораторія, налаштована на те творення. На свого роду жанрову компенсацію майже ста років відсутності в уярмленій національній літературі переконливо узагальненого ландшафту самої української присутності — у світовому часі й просторі. У всьому їхньому контексті від полюса до полюса, — в амплітуді того історичного часу, який ми називаємо «новим» або ще й «новітнім».

І от — літературний продукт тієї лабораторії. Що його ні з чим у національній літературі-ХХ не порівняти. Може, тільки з Винниченковою, суто експериментальною «Сонячною машиною»? З її амбітним, але лише частинно здійсненим наміром створити цілісний портрет міжвоєнної кризової Європи і подати соціальну — на жаль, до краю наївну — рецептуру виходу із тієї кризи?.. Але ж той роман — то саме експеримент, який, обережно кажучи, художньо відбувся справді лише почасти… Та ще й на промовистому тлі повної відсутності там такого злободенного тоді, у термінах епохи, «радянського експерименту» — і так драматично упокореної-зачепленої ним підрадянської України.

Взагалі, категорія фантастичного — цей головний модуль і оператор представленого тут Щербакового письма — в епоху письма тоталітарного, смертоносного «соціалістичного реалізму» якось та зникла з тутешнього літературного обрію. Залишившись принагідно в літературі тільки для підлітків.