Всі події трилогії «Час смертохристів», «Час Великої Гри» і «Час тирана» вигадані, а отже, мали місце в минулому чи відбудуться в майбутньому.
Всі персонажі існували, існують та існуватимуть вічно.
Всі прізвища змінено, а дати не мають значення.
Єдиною реальністю, що не потребує доказів, є «Небесний Єрусалим».
Все буде навпаки (закон Гайдука).
Київ, 2013–2014 роки
Із нотаток до трилогії Юрія Щербака
Світ став схожий на мої книги.
Андре Мальро. 1955
И уже предо мною прямо
Леденела и стыла Кама,
И «Quo vadis!» [13] «Куди йдеш»
кто-то сказал.
Анна Ахматова-Горенко. 1943
А доля людська стає все складнішою і складнішою.
П’ер Паоло Пазоліні. 1961
Замість вступу до післямови
Світ нині став схожий на представлену тут трилогію-фантазію українського письменника.
Світ, у якому посередині всіх його інтерпретацій, комунікацій і взагалі інших його зусиль, десь приблизно з осені 2013-го опинилася Україна. У всіх своїх зусиллях. Масових і всіх інших.
Опинилася на всіх дисплеях-таблоїдах-екранах світу цього. Посередині всієї його політичної та іншої риторики. Аж до найголоснішої і найвідповідальнішої.
Зрештою, і найбезвідповідальнішої теж…
Українському патріотові месіаністичного штибу, здавалося, годилося б пишатися таким першомісцем його країни у нинішній світовій «подієвій» ієрархії. Усесвітній розголос довкола українських подій.
Але, схоже, поки що навіть високоградусний, найгарячіший тутешній патріотизм у таких настроях не помічений.
Щось зовсім іншого миготить у цьому стрімкому, чи не космічної швидкості переміщенні країни під назвою Україна з окраїни того новинарського космосу, що його давно вже годилося назвати — «світовою свідомістю», — у самісінький центр того «космосу»…
До того ж відразу згадується доволі недавній інформаційний гала-концерт того переміщення.
Переміщення десь із світового маргінесу, із традиційної тоді світової необізнаності довкола України, — у поле повсюдної тоді, скажімо так, «зацікавленості» нею.
…Із репліки однієї західної дами: «Звідки ви? Із Києва? А-а, пригадую — це десь під Чорнобилем…»
А по тому вже й Майдан-2004. На всіх телеканалах планети. Та ще й як українська ніби «телепрограма», телеалгоритм усіх подальших протестних наддійств цієї планети.
…І ось світова зіниця знову зупинилася на Україні. Тільки вже в режимі не лише платонічного співчуття-2004, а тим більше суто естетичної зацікавленості київською майданною екзотикою.
Щось воно вже зовсім іншого, року 2014-го…
А тепер відразу — ніби історіософський-історіографічний стоп-кадр цього року: це ж столітні роковини Першої світової. Незабутній 1914-й…
Всі «ми», себто вся наша тепер уже демографічно багатомільярдна людська сукупність, за своєю головною історичною метрикою — всі ми саме звідти. Із того Року-фатуму.
Навіть коли ми про це не здогадуємося. А напевне, особливо саме тоді, коли ми про це не здогадуємося…
Отож той рік, коли вся людська присутність на Землі, вся її людська сума, як кажуть наші сусіди, «в одночасье», відразу — постали в очевидній цілісності. Негативній, вимушеній. У лютому неувзаємненні всіх національних і державних величин одна з одною. Що постали у нещадному плетиві міріадів нещадно взаємозаперечних інтересів.
Усепланетний сеанс тодішніх колективних і неколективних егоїзмів! Державних. Станово-класових. Психологічних. Господарчих. І так далі.
Схоже, 1914-й — це не тільки повсюдне воєнне лихо. Це ще й очевидна антропологічна катастрофа. Гіперкриза, чи не найтяжча в усьому попередньому світовому часі. Були відкриті всі тодішні скриньки Пандори. Від різного роду ідеологічних пандемій, раніше не бачених і не очікуваних, до так само ще не бачених озброєнь.
Україна-1914, цілком, у всьому тоді такому строкатому своєму територіально-етнічному складі, ввійшла у безберегі моря-океани тієї Великої Кризи. В усі її шторми.
Ввійшла вона спочатку як жертва, як трагічна несамостійність, як об’єкт чужих намірів, розрахунків, інтересів, інтриг. Прапорець-позначка на демонічних генштабістських-геополітичних картах знавіснілих сусідів, своїх тоді ще могутніх хазяїв. Україна опинилася ніби посередині тих карт. Як їх головна там стратегічна мета і мітка. Як ресурс аграрний, індустріальний, демографічний. Як один із найдовших у світі мобілізаційних списків.
Читать дальше