Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Лише в ювілейному 2094 році, коли людство відзначало 100-річчя з часу астрономічного відкриття «Небесного Єрусалима», в район його розташування була споряджена експедиція на космічному кораблі «Генерал Ричард Стоун» із командою в 168 осіб, включно з малими дітьми. Експедиція повернулася через тридцять один рік — у 3025-му. У живих залишилося двадцять вісім членів екіпажу — з числа тих, що почали свій космічний лет, будучи дітьми. Це була найбільш мовчазна команда з усіх, хто коли-небудь повертався на Землю. Їх так і охрестили — Silent Crew; всі вони, хоч і молоді, були сиві, а в очах у них стояло страждання. Невдовзі майже всі вони померли без будь-яких видимих причин, тільки один — швейцарський священик-астронавт Карл Краутгамер — залишився в живих і в 3041 році порушив обіт мовчання, опублікувавши книгу «Правда про „Небесний Єрусалим“». Книга негайно стала світовим бестселером, але автор не зміг насолодитися славою і великим грішми, які прийшли до нього: помер раптово, у розповні здоров’я.

У своїй книзі К. Краутгамер детально описує подорож до центру Всесвіту, їх приліт до «Небесного Єрусалима» й пришвартування корабля до якоїсь дивної споруди, що нагадувала літаючу запальничку або плаский сталево-скляний хмарочос, який висів у космосі.

Космічне місто нагадувало піраміду або структурну формулу невідомої молекули, окремі частини якої були поєднані системою транспортних з’єднань, схожих на гігантські прозорі труби. Всередині контурів піраміди висіли окремі кластери, що складалися з автономних однотипних споруд, схожих на плато електронних приладів, тільки величезних, зроблених з якогось невідомого прозорого металу: враження було таке, ніби мандрівники перебувають усередині гігантського комп’ютера; жодної живої істоти за час перебування в «Небесному Єрусалимі» астронавти не зустріли, натомість чули голоси, які звучали в головах учасників експедиції, в кожного свій голос. Інколи астронавтам здавалося, що вони чують голоси рідних — померлих батьків, бабусь, дітей, друзів; іноді голоси були незнайомі і звучали нейтрально, так, ніби гід в автобусі пояснює туристам історичне значення якоїсь місцевості чи споруди.

Як стверджував Краутгамер, одна з найбільш поширених на Землі гіпотез була близька до істини: космічна Піраміда виявилася нічим іншим, як сховищем для людських душ, грубо кажучи — складом особливої духовної енергії. Голоси витлумачили, що душі — це вічний, незнищенний потенціал природи, невичерпна скарбниця характерів, почувань, нахилів, надій, пристрастей і спогадів. Астронавтам нібито відкрився Третій закон Бога — закон збереження і вічного кругообігу душ. Тому абсолютно безпідставним був вираз «мертві душі», вигаданий одним із релігійних поетів-фантазерів XIX століття. Всі душі — живі й безсмертні; залишивши Землю й діставшись «Небесного Єрусалима», де вони перебувають у русі й трансформаціях, душі згодом знову повертаються на Землю, щоб вселитися в тіла нових людських поколінь; звідти — незмінні особливості характерів, стабільність упродовж тисячоліть людських вдач, змішання ангельських і диявольських рис в одній душі. Сновидіння й картини минулого походять від того, що старі вічні душі живуть у молодих тілах — і цей кругообіг триває від створення світу й триватиме до його кінця.

Повною несподіванкою для прибульців із Землі було те, що в «Небесному Єрусалимі» знайшли прихисток не лише людські душі, як справедливо стверджувала гіпотеза астрономів, але й душі тварин і рослин. Тут переховувалися душі вимерлих динозаврів, які зберігали пам’ять первісних ландшафтів Землі, душі собак, вірних друзів людини, душі корів і свиней, зарізаних на м’ясокомбінатах, а також душі дерев, спиляних, розрізаних на дошки, спалених у печах і під час лісових пожеж. Один астронавт почув оповідь про стражденну душу дерева, з якого був збитий хрест, на якому розіп’яли Ісуса. Ба, більше: мандрівники дізналися, що в окремому кластері зібрано душі автомобілів, розтрощених під час автокатастроф, літаків, збитих під час воєн, підводних човнів, підірваних глибинними бомбами. Астронавтам показали окреме приміщення у формі перламутрового равлика, призначене для зберігання душ ядерних реакторів Чорнобиля, Фукусіми та інших АЕС, що вибухнули, а також душ жертв цих катастроф.

Параметри кожної душі були зашифровані в цифровому вимірі. Споруда-запальничка, до якої був пристикований космічний корабель «Генерал Ричард Стоун», призначалася для зберігання своєрідної картотеки душ — із шифрами кластерів, показниками класів і видів й номерами окремих душ. При наявності коду доступу дуже легко було знайти душу конкретної людини, істоти чи машини.