Петр Коломиец - День сірої хвилі

…Одного осіннього дня, коли йому особливо допікав сірий туман, змішаний з отруйними випарами автомобільних двигунів, задзвонив телефон. Вчений зняв чорну трубку, приклав до вуха і вислухав усе, що йому говорилося, повторюючи байдужим голосом одні й ті ж слова: “Так, сер! Слухаю, сер!” Потім поклав трубку, сів за стіл, замислився…

Через півгодини в кабінет зайшов молодик, привітався і сказав кілька слів. Вчений мовчки кивнув і пішов слідом за ним до швидкісного ліфта.

Автомобіль, виплутавшись із лабіринту міських вулиць, привіз їх у приміський ліс. З шосе звернули на путівець, вимощений бетонними плитами. Тут їх зупинили, перевірили документи…

Далі вони вже їхали без зупинок аж до шестиповерхового цегляного будинку, оточеного яскравими квітковими клумбами та акуратно підстриженими газонами. Врешті-решт вони опинились у просторому кабінеті. Літній добродій піднявся їм назустріч, потиснув обом руки і кивнув на зручні піногумові крісла.

— Концерн “Океанікс продюкс” пропонує вам взяти участь у виконанні однієї програми, — сказав поважно добродій. — Умови для вас дуже вигідні. Хотілося б, щоб ви ознайомились із програмою.

Господар кабінету тицьнув ученому в руки тонесеньку течку. Той перегорнув кілька сторінок і сказав:

— А як же Всесвітня конвенція, підписана представниками більшості країн?.. Генетичні експерименти нині можна проводити лише з дозволу спеціальної наукової ради при Організації Об’єднаних Націй. А його не так легко одержати. Треба довести експертам, що лабораторії фірми гарантують повну безпечність генетичних робіт для навколишнього середовища. А ще слід регулярно сповіщати спеціальну наукову раду про хід експериментів…

— Ми не збираємося панькатись із експертами, — мовив добродій у чорних окулярах. — Конкуренція диктує інші закони. Нам потрібна штучна жива істота, створена генетиками… Навіщо?.. Хай вона в необмежених кількостях продукує для концерну дешевий білок. І тоді ми переможемо у конкурентній боротьбі. Ми залучаємо вас до виконання початкової стадії робіт. Слід підшукати найбільш підхожий для генетичного схрещування вид водоростей та вид зоопланктонної тваринки. А конкретніше завдання, покладене на вас, сформульоване наприкінці програми.

— Я одразу ж відмовляюсь! — вигукнув учений.

— А ви ще подумайте. Не треба поспішати. Зважте на те, що інакше концерн перестане фінансувати ваші програми. Запропонуємо ці гроші тим, хто погодиться виконати наше невеличке прохання. Маємо вже на прикметі таких людей… Отож мисліть ширше, тверезіше. Практично жодної небезпеки не існує. Я повторюю: практично… А теоретично? У вас після народження був один із багатьох мільйонів шансів стати президентом нашої країни, але, зрозуміло, ви ним не стали і не станете. Не кваптеся з остаточною відповіддю.

Опецькуватий добродій у чорних окулярах не жартував. Якщо правління концерну припинить фінансування деяких наукових програм, то майже всі колеги вченого стануть злидарями, безробітними. їхня фортуна розсиплеться, мов картковий будиночок. Почнуться пошуки нового місця, відвідини біржі праці, з’явиться розпач в очах…

А яка ж доля спіткає його? Доведеться залишити кабінет на тридцять восьмому поверсі хмарочоса, втратити незалежність, самоповагу, авторитет. Можна, зрештою, перейти в університет. Почати все знову… Але ж не той вік! Прощайте пасати, лоно океану, скрип лебідки, запах водоростей і риби. Місто схопить його в свої задушливі обійми і вже ніколи не випустить. Кому ж не зрозуміло, що без грошей цього самовпевненого добродія їхня лабораторія, що утримується за рахунок пожертвування, не проіснує й трьох місяців. Держава не дасть таких коштів.

А, дідько з ним! Доручення концерну “Океанікс продюкс” не таке вже й складне. Роботи на три—чотири місяці — не більше. До того ж, безпосередньо він не братиме участі в генетичних експериментах.

Приблизно так міркував учений, погодившись виконати замовлення концерну. Власне кажучи, порушить Міжнародну конвенцію хтось інший, а не він. Його справа — десята!

…Проведені похапцем генетичні експерименти не завершилися успіхом. Створена генетиками штучна жива істота продукувала настільки отруйні речовини, що навіть змінювала код спадковості піддослідних тварин, які харчувалися нею в лабораторії.

І раптом зникли будь-які натяки про перебіг надзвичайного експерименту. Члени правління концерну удавали, ніби вони й уявлення не мають про таємні генетичні роботи на архіпелазі Танео. Із сейфів зникли всі документи. Вчений не на жарт стурбувався. Штучну живу істоту потрібно було негайно знищити, забезпечивши при цьому максимальну безпечність. Та ніхто не хотів чи не міг відповісти на його запитання.