Петр Коломиец - День сірої хвилі

— А як же ви змогли повідомити про катастрофу?.. Маю па увазі гідроакустограму, яку випадково прийняв наш хлопець? Вона дуже нам допомогла. Принаймні ми здогадалися, де вас шукати.

Пітер Рід замислився:

— Я переробив один із відлякуючих пристроїв, що за допомогою ультразвукових хвиль перепиняють шлях акулам у лагуну, на гідроакустичний передавач. Крадькома вийпяв патентований апарат із гнізда і протягом кількох ночей додав до нього ще кілька саморобних вузлів. Власне, гідроакустограму від нього і прийняв ваш хлопець.

А підводний вулкан, всупереч сподіванням Пітера Ріда, не був згаслим. Власне, він діяв протягом десятиліть, час од часу випльовуючи розплавлену лаву. Довгі хвилясті язики скам’янілої породи спускалися від кратера в долину. Нині ж прокладеними ще раніше “стежками” донизу повільно сунула вогняна маса, нагріваючи поблизу воду.

Гідроакустограма Воронцова та Пітера Ріда дала змогу акванавтам потрапити, так би мовити, у “центр мішені”. Але там на них чекав страхітливий сюрприз: лавові язики дотяглися мало не до звалища контейнерів. Не більше двох кілометрів відділяло свинцеві домовини від розплавленої породи. До того ж, підніжжя вулканічного конуса покраяли глибокі рівчаки із стрімким спадом — сліди колишніх вивержень: в якийсь момент лава могла прискорити свій рух…

Часу на роздуми бракувало… Втім рішення могло бути тільки одне — вийти на дно і забрати контейнери, до яких наближалося лавове поле. Виграти в двобої з підступною стихією кілька годин, а там надійде допомога. Електронні щупи-металошукачі виявлять свинцеві контейнери навіть серед щільних кам’яних розсипів. До того ж, біостанція має спеціальні сховища для зразків геологічних порід.

На дно могли вийти лише двоє акванавтів: третій член екіпажу мусив лишатися, щоб управляти біостанцією. Хоменко обвів поглядом своїх товаришів. Вибирати йому не доводилося, бо Олег за всіх обставин мав лишитися на борту розвідувального апарата.

— Професоре Грассар, — мовив Хоменко, — чи не хочете вийти зі мною на прогулянку?

— А чому не я!? — вигукнув Усольцев.

— А тому, що ти краще, ніж я, управляєш біостанцією.

Професор Грассар посміхнувся:

— Охоче стану вашим супутником. Подумати тільки: нелюди, викинули контейнери із смертю мало не у кратер вулкана. І це щастя, що сюди нагодилися саме ми…

— Треба зробити все, щоб не вибухнув жодний контейнер, — сказав рішуче Хоменко. — Через кілька годин підійдуть судна двох країн і стануть на вахту.

Хоменко проінструктував Усольцева і вже рушив, було, до відсіку акватронів, коли надійшла радіограма від Воронцова. Начальник біостанції, прочитавши її, негайно зібрав усіх своїх товаришів:

— Новини не вельми приємні. Воронцов та Пітер Рід разом із співробітниками міжнародної інспекції нейтральних вод стережуть грецьке судно. В організмах членів його екіпажу почався процес генетичного переродження: виросли сині бороди, довшають пальці рук і ніг, на шкірі з’явилися якісь лусочки. А до тями вони поміж тим так і не прийшли. Лікарі нічим не можуть зарадити. Вчені з Арказанії пропонують приспати їх і гібернізувати. Хай полежать у домовинах, наповнених рідким азотом, аж поки науковці, так би мовити, не розкусять цей горішок. І ще одне. Нарешті розгадана й остання таємниця. Виявляється, Дон Блаєр і Тоні Якагуда справді таки приспали нас на острові, щоб ми не послали повідомлення про катастрофу в ефір. їм треба було виграти час. Дременувши в Арказанію, вони попередили про незвичайну подію членів правління концерну “Океанікс продюкс”. Вже наступного дня товстосуми викинули свої акції на біржу і продали їх майже всі. Ось так і вийшли сухими з води. Про це нині галасують всі радіостанції Арказанії. А розголос про катастрофу в океані міг би їм завадити.

Усольцев та Олег провели обох акванавтів у відсік акватронів. Хоменко стиха мовив професорові Грассарові:

— У нас вже не буде іншої нагоди вийти на дно. Знаєте, чим ви важите?

— Звичайно, — відповів француз.

Добре, що інші акванавти не чули цієї розмови, інакше вони б сполошилися. Справа в тому, що надмірне, кількаразове перевищення норми перебування на дні в акватроні виснажувало нервову систему. Біоструми відтак ставали хаотичними і вже не могли керувати вузлами та робочими кінцівками акватрона. Про наближення цього моменту сигналізував червоний плафон, вмонтований у внутрішній камері.