Петр Коломиец - День сірої хвилі

І вчений негайно прибув на архіпелаг Танео. Дон Блаєр сказав йому, що експерименти відповідно до вказівки з Арказанії припинені, а контейнери із популяціями штучної істоти сховані в безпечному місці. Правління концерну “Океанікс продюкс”, намагаючись уникнути будь-якого розголосу про секретну програму, наказало, так би мовити, швидко “сховати кінці у воду”. Для розробки методів цілковитого знищення штучної істоти не вистачило часу і коштів.

Вчений знав, де розташоване те “безпечне місце”. В океані, неподалік од архіпелагу Танео, де невеличка долина віддавна слугувала співробітникам науково-дослідної станції “сміттєвою ямою”. А між тим, штучна істота, впавши в анабіоз, могла проіснувати навіть у свинцевій домовині цілі десятиріччя.

Біле судно ще раз вийшло в експедицію, а на його борту порядкував вчений. Корабель петляв навколо якоїсь цятки в екваторіальній зоні Тихого океану. Врешті вчений наважився виконати свій задум. Судно кинуло якір і під воду спустили керовані телеоб’єктиви. Він тоді нікому не дозволив переглянути кінострічки. Окремі кадри на портативному екрані прокручував кілька разів. Потім протягом цілої доби не виходив з каюти. Хіба ж не було підстав для розпачу? Над цвинтарем свинцевих домовин височів конус напівзгаслого вулкана. Свинець — надто плавкий, а штучна істота не гине і за дуже високої температури…

Пітер Рід дуже стисло розповів Воронцову про події, які отруїли йому кілька останніх років життя.

— А що було потім? — повторив він запитання акванавта. — Генетичними експериментами на центральному острові архіпелагу Танео керували Дон Блаєр та Тоні Якагуда. Правління концерну, незважаючи на невдачу, вимагало якнайшвидше розпочати виконання резервної програми. Мета лишалася та ж, а складові для генетичного синтезу слід було підшукати інші. І знову мені пропонували співробітництво.

Я, звичайно, відмовився навідріз, натомість почав вимагати, щоб концерн негайно підняв контейнери із дна океану, розробивши методику знищення генетичного “браку”. І в цьому, зрозуміло, я запропонував свої послуги. Але ця операція коштувала б величезних грошей. Що ж, кабінетні вчені у нашій країні, навіть діючи на основі найпрекрасніших міркувань, часом втрачають почуття реальності. Я не встиг навіть вийти з кабінету, як мені вже крутили руки два наймані гангстери. Наша демократія, виявляється, не поширюється на зарубіжні володіння арказійських фірм.

Цього разу мене вже увіпхнули в кабінет. Та й ролі докорінно змінилися: мій колишній колега сидів за столом і дивився на мене, мов на якусь інфузорію, а поруч стовбичив колишній японський гангстер, найнятий філантропами із “Океанікс продюкс”.

Глузливо посміхаючись, Дон Блаєр зауважив, що мене добряче-таки приперли до стіни. Годі, мовляв, кокетувати, час братися за справу. І він був абсолютно впевнений у тому, що відтепер я слухняно виконуватиму всі його вказівки. У нас, в Арказанії, дехто живе за так званими “правилами гри”. Чи не всіх добропорядних обивателів можна штовхнути на будь-який злочин, створивши певну загрозу або для їхнього життя, або для їхніх статків. Мов у ковбойському фільмі: господарем становища стає той, хто першим вихоплює пістолет.

Отож арказієць, що керується в житті правилами гри, може любісінько вбити свого найліпшого приятеля і не відчуватиме жодних докорів сумління. Ще й співчуватиме покійному: не пощастило, мовляв, старому Джону чи Бобу…

І тут я збунтувався. Зрозумів, що далі йти вже нікуди. Хтось, врешті-решт, повинен сказати “ні” горезвісним правилам гри. У цьому разі саме моя поступливість і безвідповідальність призвели до того, що була створена “крихітка”, здатна згубити все життя в океані. Я не міг хоч тут не сказати “ні”, інакше життя втратило б для мене будь-який сенс.

Моє рішення збентежило Дона Блаєра. Він довго погрожував мені, а потім, очевидно, вирішив, що я збожеволів. Мене оголосили прокаженим і запроторили на Пата-Нуї. Оскільки я надто багато знав, то й мусив гибіти на цьому атолі під наглядом гангстерів. Найманцям просто додали роботи. Вони, у першу чергу, мали забезпечувати секретність досліджень, які проводились у цій острівній лабораторії.

Мушу сказати, що й “крихітку” синтезували на Пата-Нуї. Виліпили цю страхітливу живу істоту арказійські генетики, які не хотіли чи не наважувалися сказати “ні”. Керував роботою досить відомий у науковому світі Тоні Якагуда.

Мені забороняли наближатись до лабораторії та до селища, де жили вчені. До того ж, спілкуватися з людьми заважав ще й ярлик прокаженого. Бунгало та шмат берега — оце і всі мої володіння.